Уже не перший рік влітку група ентузіастів вирушає в похід Україною. І не просто так, а на байдарках — суденцях хитких і «норовливих». До них треба звикнути. А вже коли виходить, тоді не страшні ніякі перешкоди. Ні пороги, ні гілки, які, як океанські айсберги, цілком можуть протаранити корпус. Цього року кістяк команди, куди входять туристи з 20-30-річним стажем, вирішив подорожувати Ворсклою. До досвідчених байдарочників прилучилися їхні друзі, дружини й діти. Але субординації дотримувалися. Найстарішому й найдосвідченішому присвоїли почесне звання «Адмірал», його помічникові — «Віце-адмірал». А загалом у туристичній групі було 20 людей. Сама специфіка такого заходу передбачає скоріше активний відпочинок, ніж спорт. Тому за результатами не гналися й 120 км пройшли аж за два тижні. До Кременчуцького водосховища, куди планували спочатку дістатися, не доплили. «З’явилися цілком обгрунтовані побоювання, що «Ракети» звідти на Київ не ходять», — розповідає учасник експедиції Андрій Царь. А почалася подорож у Полтаві.
Річка має багато природних заторів. Дерева, що впали, створюють величезні пробки. Часом річка від берега до берега (а це метрів зо п’ятдесят) була перегороджена такими перешкодами. Проте не лише природа тут постаралася. Сміття, що роками скидається у воду людьми, прибилося до повалених дерев, створюючи цілі острівці «цивілізації», порослі кущами й бур’янами. Один з них з’явився на шляху в абсолютно несподіваному місці, навколо крутих берегів. Що ж тут вдієш — взяли байдарки в руки й почали видиратися на схили. Такий собі екстрим. У багатьох «на спомин» залишилися синці й садна. Щоправда, таких проблем на шляху туристів траплялося не так вже й багато. Декілька дамб завдали не меншого клопоту. Їх обходили пішки, переносячи поклажу в руках. Спекотне літо цього року теж мало для туристичної експедиції свої плюси й мінуси. До останніх можна зарахувати оскаженілих від спеки ос і гедзів, які із задоволенням зривали злість на всій групі. Особливо потерпала від їхніх укусів наймолодша — семирічна дівчинка. Але туристи — народ загартований, і нагородою їм були навдивовижу теплі ночі. Як згадують старожили, зазвичай навіть у липні поблизу води до ранку стає холодно, а тут — благодать!
Місця для стоянок вибирали найбільш мальовничі. До речі, проблем із цим не було. Злі лісники не проганяли, доблесна міліція документи не перевіряла. А місцеві жителі із задоволенням показували дивній для них процесії, де б краще зупинитися на нічліг. І взагалі, реагували дуже доброзичливо. І де що купити підказували, і «за життя» побалакати були не проти. Одна старенька дивувалася: «Це ви у відпустці? Поспали б, на дивані полежали, а ви гребете». Невтямки їй, що саме такий відпочинок для цих людей найповніший. Ні з чим не порівнянна романтика вечірніх посиденьок з піснями, чаю з м’ятою та сандалом з казанка. У таких походах добре йдуть навіть каші, які багато хто недолюблює. До речі, подібний відпочинок дуже недорогий. За два тижні учасники байдаркового походу витратили на людину гривень зо п’ятдесят, купуючи все необхідне в сільських магазинах. Із собою взяли лише обов’язкове тушковане м’ясо й крупи. Раніше з продуктами в глухій провінції були величезні проблеми, тому брали якомога більше про запас, нині ж навіть у зовсім маленькому селі — повний джентльменський набір. Від спиртного до сірників.
На стоянках, які розбивалися іноді в гущавині справжнього, майже первозданного лісу, наметове містечко жило трудовою комуною. Чергували по двоє. Чоловік, як і належить, рубав дрова, носив з ріки воду. До речі, цього року туристи навіть не брали вугільного фільтру для очищення води. Незважаючи на хамське ставлення до природи з боку людей, які кидають сміття у воду, ресурси Ворскли все ж дещо більші, ніж людські. За дамбами, наприклад, можна було побачити зграйки риб на триметровій глибині, й взагалі вода була напрочуд прозорою. Чимало рибки поплатилося за це. Практично щоденні смажена риба й юшка — яскравий доказ тому. Єдині суперечки в групі, куди входили львів’яни й кияни, виникали саме на «рибному» грунті. Кілька затятих рибалок намагалися вибирати місця для стоянок там, де зручніше ловити рибу, решта були байдужі до їхнього захоплення й тягли на уподобані ними місця. Були й мисливці, які, як законослухняні громадяни, залишили карабіни вдома — не сезон. Доводилося займатися лише фотополюванням. І тут було на що подивитися. Яструби активно полювали на своїх жертв, на корчах ліниво валялися вужі й гадюки, які лякали жіночу половину групи. Одного разу на вудочку (!) піймали черепаху, але відпустили. З розваг перевагу віддавали картам і шахам, а на «закуску» — футбол і ватерполо.
Минулого року аналогічна експедиція ходила річкою Збруч. Це ріка бурхлива, й там туристи декілька разів перекидалися й діставали речі з води. Каталися на байдарках і іншими українськими річками, а заповітна мрія — поїхати наступного року в Карелію. Вийде чи ні, ще невідомо, але навіть якщо експедиція зірветься, сумувати не будуть. Українська природа — як і раніше, невичерпний для туристів ресурс. Побільше б культури відпочинку, й, дивись, іноземці ще й самі до нас у глибинку відпочивати на літо поїдуть.
