Сергій Шнуров і група «Ленинград» не втомлюються доводити, що для людей з інтелектом немає нічого неможливого. Вони поставили собі надзавдання: завоювати любов слухачів, практично не з’являючись на телеекранах та не ротуючись на радіо. А щоб ні в кого не виникало сумнівів у радикальних прагненнях музикантів, вони заповнили свої тексти нецензурщиною. Але це те, що лежить на поверхні. А всередині — романтика, надрив і веселий відчай, плюс безжурний кітч. Усе це повністю змогли відчути ті, хто був присутній на концерті «Ленинграда» в шоу-парку «Золоті ворота». Непомірне натхнення охопило і публіку, і музикантів: разом співали, разом танцювали, разом відлітали «в небо», туди, куди прагне Шнур у найсумнішій своїй пісні. У день концерту організатору Наталі Шумаковій довелося не раз, подібно тарантинівскому герою, «завмирати із серцевим нападом» від витівок Шнура і компанії. Чого вартий один телевізійний ефір, у якому фронтмен «Ленинграда» незворушно роздягнувся догола. Утім, це, як завжди, виявилося однією стороною медалі. Другу Шнур приберіг для тих, хто любить не тільки дивитися, але й читати.
— Ваш останній альбом «Пираты ХХI века», безумовно, відсилає до майже однойменного фільму. Ви є великим його шанувальником?
— Мені здається, що фільм був хороший. Перший радянський бойовик. Точніше, другий. Перший і найкращий, напевно, краще, що зняв Міхалков — це «Свій серед чужих». Інше все, звичайно, дурниця в порівнянні з цим фільмом.
— А вас не бентежить, що там активно цитують «Хороший, плохой, злой» Серджо Леоне?
— Я вважаю, що в сучасному мистецтві цитування — це взагалі необхідний елемент творчості.
— Саме тому ваші пісні настільки насичені кінематографічними алюзіями — від «Емануель» до Джеймса Бонда?
— Так. Але це прийом, не більше.
— Були чутки про те, що ваші земляки — найбільш кінематографічна група «Нож для фрау Мюллер» — мала намір використати ваш вокал…
— З «Ножами»? Ну не знаю. Група «Netslov» зробила ремікс на нашу пісню «Страдаю» з лідером «Ножей» — Олегом Гітаркіним. Ми спілкуємося, але спільних творчих планів поки не було.
— Вам взагалі близька та музика, яку вони роблять?
— Так, але вони не модні. «Ленинград» також не модний. Абсолютно. Але популярний. Це різні речі.
— І хто зараз на хвилі?
— На жаль, я не бачу. На мою думку, якийсь застій відбувається. Минулого року абсолютно точно —жодних нових імен. Земфіра слабка, «Мумий Тролль» яким був, таким і залишився, «Король и шут» мені не близький, інше — все буксує. Проте як і ми. Час такий.
— І яке відчуття цього часу?
— Час такий — насправді, модним повинне бути те, що не модне. А немодного не з’являється. Я розумію два роки тому на мене «The Tiger Lilies» справили незгладиме враження, коли я був на концерті. Сьогодні я розумію, що це вже не те.
— Вони просто дуже часто їздять у Росію на гастролі.
— Це масова культура, це поп-культура. Проте як і «Ленинград». Якщо раніше це була елітарна група, то нині подивіться на публіку. Це жахливо!
— А що — фанати не подобаються?
— Річ не в цьому. Просто неможливо бути прогресивним, якщо ти є масовою культурою.
— Чому?
— Не знаю. Небагатьом людям це вдавалося. Ну, напевно, Енді Уорхол один-єдиний, хто зміг якось із цим впоратися. Тому що тому ж Сергію Курьохіну вже було складно.
— А ви зауважили, що сьогодні всі відхрещуються — «ми не для інтелектуалів пишемо, не для інтелектуалів знімаємо»… Звідки такі тенденції?
— Я пишу і для інтелектуалів. Мені люди начитані подобаються набагато більше, ніж люди, які не читають узагалі.
— Це зрозуміло — вони всім подобаються, але просто чомусь почався такий крен у масовість?
— Напевно, цей надлом стався з часів Тарантіно.
— Подобається Тарантіно?
— Ну, Тарантіно всім подобається.
— А нам ні.
— Вам пощастило.
— У ваших піснях багато прихованої і не дуже романтики…
— Циніки, як я кажу, — це всі…
— А ось ви Ніцше насправді любите?
— Ніцше — він, як очисний вогонь, що розкрив усі виразки, які надалі проявилися в тому сикулярному світі, в якому ми живемо. Ніцше це відчув сто років тому, навіть більше. Він, напевно, після Хайдеггера найголовніший філософ ХХ століття.
— Дуже модний…
— Він не модний. У тому й річ. Щоб його розуміти, треба входити у філософію та відчувати проблематику, починаючи там із Променіда. Неможливо читати Ніцше, не знаючи історії філософії.
— Так із будь-якою наукою.
— Ну що стосується мистецтва — то так. Тому що, в принципі, дуже багато молодих людей читають Шопенгауера і думають, що це вони розуміють щось у філософії.
— Вони і читають, тому що молоді. Всі через це проходять.
— Ось спробуйте почитати Хайдеггера… Мені його складно читати, незважаючи на те, що я людина підготовлена. Деякі роботи я не дочитував до кінця.
— Як вам живеться у Пітері?
— Краще, ніж де-небудь. Дуже ліниве місто — нічого не відбувається. Там можна спати взагалі цілу зиму. І не переживати від того, що пропустив 10 концертів. Не міняється тусовка — все те саме. У Москві зміна поколінь і пластів набагато швидша. А в Петербурзі все дуже консервативне. Вся богема вже 10 років і все.
— І не підступитися?
— Чому? Підступитися. Але дуже багато снобів.
— А ви не любите снобів?
— Я цю ситуацію намагаюся зламати. І я ламаю.
