Що таке сувенір? Погодьтеся, що це така дрібничка, яку можна за символічну ціну купити чи подарувати на згадку про певне місце. З такою впевненістю я вирушила на виставку-продаж «Український сувенір-2005», що відкрилася позавчора в Українському домі. Виявилося, що в організаторів дійства слово «сувенір» має більш широке значення: національні костюми, рушники, килими, картини, бісероплетіння, різьбярство... Ні, автор цих рядків у жодному разі не має нічого проти народного мистецтва. Просто хотілося б побачити щось менш глобальне, розраховане й на масовий попит, тобто масовий гаманець.
Ідея проведення подібної виставки належала Президенту Віктору Ющенку. Існує спеціальна програма відродження народного мистецтва, й Управління справами Президента профінансувало «зліт» народних майстрів iз усіх куточків України. Стенди так і називалися — «Закарпаття», «Житомирська область», «Автономна Республіка Крим»... Але вражала одноманітність виставлених експонатів. Зі східних областей привезли рушники, із західних — рушники, і з центральних, і південних, як уже можна здогадатися, також рушники. Але якщо рушники вже давно стали символом народної творчості, то особливо здивувало бісероплетіння. Практично на кожному стенді — намисто з бісеру. Красиве, звичайно, але яке вже дуже... набило оскому своєю постійною присутністю? Сміливо можна констатувати факт — українці бісероплетіння освоїли повністю, не здивуюся, якщо ми сьогодні найбільш «бисероплетущая» нація в світі. Чи може бісер вважатися сувеніром? Фахівці запевняють, що оптимальна ціна на сувенір — 1— 3 євро, найдешевше бісерне «диво» — 35—40 гривень... Хоча, звичайно, з килимками за 600—700 гривень не зрівняти.
Що стосується національних костюмів, то за їхньою різноманітністю можна було вивчити українську етнографію. Єдиний не зовсім стандартний костюм був на учасниці народного ансамблю, який мав стати останньою краплею в створенні українського колориту на виставці. Вишиванка поєднувалася з, ну дуже коротенькою червоною спідничкою «в рюшах». Організатори навперебій захоплювалися можливістю провести таку виставку та глибиною розуміння владою народного мистецтва. Що ж до невідповідності назви виставки її змісту, секретар Національної спілки художників України Микола Кищук розповів «Дню», що вони, в принципі, й не ставили собі за мету зібрати на виставці лише сувеніри, а запрошували насамперед народних умільців, які довго не могли зрозуміти, для чого їм везти до столиці свої вироби.
Практично вся представлена продукція виготовляється не на фабриках, а вручну, тобто, не «поставлена» на потік і зазвичай знаходиться дуже далеко від туристичних стежок. Майстри, проте, запевняють, що шанувальники знаходять їхні координати й замовляють вироби. Що ж до фабричних робіт, то здивувала присутність на виставці золотих годинників Київського годинникового заводу та ювелірних виробів Київського ювелірного заводу. Ніби й не сувеніри, й не народне мистецтво...
Щодо ювелірних виробів, то вразили срібні філігранні сережки та кольє ручної роботи майстра з Бахчисарая. «На наше щастя, знайшовся такий чоловік, який в дитинстві навчався цьому ремеслу, прожив життя в Радянському Союзі, де його вміння було не потрібне, а потім відродив це мистецтво», — розповів продавець робіт.
Донецький стенд також представляв свій регіональний колорит. Вироби з металів, в основному зі сталі — сталевий букет квітів, сталевий журавель й інші ліричні образи, виготовлені з пролетарського матеріалу. Донеччанин, який привіз на виставку всю цю красу, відзначив, що «це вже не пальма Мерцалова».
Звичайно, були ще цікаві експонати, але дійсно сувенірної продукції було дуже мало. Були маленькі, зроблені з металу, зображення архітектурних визначних пам’яток Києва, але коштували вони кілька сотень гривень. Момент, що приємно здивував — практична відсутність «помаранчевої» сувенірної продукції. Не насмілися все ж виставити на стенді «незграбні» чашки з написом «так!» і мармурові бюсти глави держави, які на сьогодні є ледве чи не основною сувенірною продукцією країни. Ну й, звичайно, ложки з ікрою та різноманітну біжутерію, якою завалено головний сувенірний і народно- творчий «магазин» Андріївський спуск.
Словом, це чудово, що не обішли увагою народних майстрів. Тепер головне, щоб влада у відповідь на запитання про занепад сувенірної продукції не почала прикриватися цією виставкою. А то поки ми проводимо огляди народної творчості, європейські туристи вивозять iз нашої країни на згадку матрьошки, з повною впевненістю, що долучилися до української культури...
