Найкращою повнометражною стрічкою визнано «Місячне сяйво», зняте Баррі Дженкінсом за п’єсою «У місячному світлі чорні хлопці здаються сумними» Терелла Мак-Крені, і це стало сенсацією вечора. Адже безумовним фаворитом вважався мюзикл «Ла Ла Ленд» (Дем’єн Шазелл), висунутий одразу в 14 номінаціях. Очікування були настільки високі, що один з асистентів переплутав конверти і найкращим фільмом спочатку оголосили саме «Ла Ла Ленд». Помилку з вибаченнями виправили прямо на сцені. «Місячне сяйво» також здобуло статуетки за найкращу чоловічу роль другого плану (Махершал Алі) та за найкращий адаптований сценарій (Террелл Макрейни, Барі Дженкінс). «Ла Ла Ленд», зрештою, теж не образили: дали 6 «Оскарів», в тому числі за найкращі режисуру, операторську роботу (Лінус Сандгрен), музику й пісню (обидва — Джастін Гурвіц) і жіночу роль (Емма Стоун). Відтепер Дем’єн Шазелл наймолодший (32 роки) режисер-лауреат за всю історію Кіноакадемії.
Колізія несправджених очікувань повторилася в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Як фаворита тут розглядали чорну комедію «Тоні Ердманн» (Марен Аде, Німеччина, приз ФІПРЕССІ на останньому Канському фестивалі), але перемогла ірано-французька драма «Комівояжер» (Асгар Фархаді).
Схоже, що цьогорічна церемонія виявилася однією з найбільш політизованих за всю історію існування нагороди. Ведучий вечора, американський комік Джиммі Кіммел, наприклад, пустив шпильку на адресу президента США Дональда Трампа: «Пам’ятаєте, у минулому році здавалося, що «Оскари» є расистськими? Це закінчилося, завдяки йому». А втім, скандал щодо цілковитої відсутності афроамериканських режисерів та акторів трапився ще до початку президентської кампанії. Цього року Академія виправилася: у головній номінації змагалися 4 фільми з небілими головними героями й героїнями, а в категорії «Найкраща акторка другого плану» вперше в історії були представлені три афроамериканки (перемогла Віола Девіс з драми «Огорожі»).
Ще один політичний жест зробив Асгар Фархаді, який з принципових міркувань не приїхав на церемонію через антиіміграційний «закон Трампа», що обмежує в’їзд у США представників мусульманських країн, зокрема — Ірану. Фархаді та його команда відмовилися їхати до Лос-Анджелесу, навіть якби для них зробили виняток.
«Місячне сяйво» — це роман виховання в трьох частинах про дорослішання темношкірого парубка: його дитинство, підлітковий період і дорослі роки. Усвідомлюючи себе геєм, маючи матір-наркоманку, він живе в Маямі в криміналізованому, агресивно гомофобному оточенні. Намагається, втім, не тільки вижити, а й знайти своє кохання. Ця повна болю оповідь переконливо знята й зіграна, проте відчутно втрачає в останній занадто мелодраматичній частині (хоча, заради справедливості слід сказати, що й у «Ла Ла Ленді» мелодраматизму теж вистачає).
Найпростіше було би списувати перемогу «Місячного сяйва» на політкоректність. Звісно, в премії такого рівня впливовості певний суспільний запит важить аж ніяк не менше, ніж суто мистецькі якості; але так само Кіноакадемія прагне підтримувати нові тенденції. І в цьому сенсі «Місячне сяйво» однозначно перемагає. «Ла Ла Ленд» — дійсно віртуозна робота, проте це ще й оммаж, тобто авторська присвята історії мюзиклу як жанру — тут чимало алюзій, а інколи навіть і прямих цитат з попередніх музичних фільмів, від такої класики, як «Шербурзькі парасольки», до «Всі кажуть, що я люблю тебе» Вуді Аллена. Водночас аналогів «Місячному сяйву», принаймні тематично, в голлівудському мейнстрімі ще не було. Ще ніхто не намагався розповісти історію становлення геєм в брутальному краєвиді афроамериканського гетто — причому розказати максимально делікатно й лірично. Тож нагорода цілком логічна.
І, звісно, резонанс від неї в нинішній Америці вийде далеко за суто кінематографічні межі.
