«Кокто» — це не ім’я таємничої парижанки і навіть не назва екзотичного коктейлю. Це... ядерний вибух. Саме так називається іграшка Арсена Савадова, довкола якої і крутиться весь сир-бор. «Кокто» заввишки метрів з чотири, м’який на дотик і розфарбований, як небезпечні плазуни. Гриб і справді трохи симпатичний, якщо на мить спробувати забути про «міцелій» — його генеалогічне коріння змушує мимоволі здригнутися самі глибокі струни єства. У наш час все стає шоу. Але якщо раніше популярною була фраза «все наше життя — гра», яка апріорі несла під собою певні правила та виструнчену схему, то сьогодні благородне поняття гри девальвувало до безпринципного означення «шоу», що безсоромно спекулює на біржі примітивних бажань. Мистецтво також не уникнуло цієї чаші, й як результат, маємо шоу ланцюгової реакції розщеплених атомів. Господар галереї М. Гельман каже, що «це перша виставка в світі, яка говорить про красу ядерного гриба».
Експозиція являє собою понад десяток плакатного формату фотографій, у центрі яких знаходиться спрофанований «Кокто». Ніжка грибочка порохнява, очевидно, виїдена слимаками художньої фантазії. У цю сумнівну порожнину автор зачинив свого героя — його безвольне обличчя опущене вниз, кінцівки перебувають у координатах вітринних манекенів, а пригашений погляд уникає механічної фіксації об’єктиву. Замкнена у епіцентрі катастрофи людина, однак, по-своєму щаслива — як бувають щасливими ті, хто чекає наперед визначеної години власного неіснування. Моторошний дисонанс живої плоті, що ніби народжується й шматує стінки «антиматерії», та самого джерела деконструкції підсилюється випадковими супутниками — дітьми, літньою парою, жінкою, що, задерши спідницю, примагнічує червоною білизною... Природа теж в унісон: багряне осіннє, з якоюсь трохи штучною яскравістю, листя, порепане каміння а-ля «морська хвиля».
Відкриття виставки означилось пірамідами шампанського, печенинками з чорною ікрою та неймовірною штовханиною бажаючих долучитися до сучасного мистецтва «от кутюр». Не обійшли увагою й політики. Насиченість шоу дійшла межі максимального наповнення: за годинку опісля офіційного початку акції здійнявся невеличкий феєрверк, який був влаштований поблизу акустичної системи, що реактивними децибелами розривала простір вверх від майдану Незалежності до Володимирської гірки. DJ-я також запакували у порожнисту ніжку того самого грибка. Не вистачало тільки команди дівчаток, що підтримують американських університетських баскетболістів; втім, її непогано замінили неймовірно активні особи невизначеної статі, що, мов зайчики з батарейкою Дюрасел, невтомно скакали на слизькому льодові.
Користуючись нагодою, «День» поцікавився думками щодо виставки у господаря салону Марата Гельмана.
— В чому особливість цієї виставки?
— Це перша виставка українського художника, яку ми тут робимо — до цього ми показували москвичів. Арсен Савадов — художник iз світовим ім’ям, гадаю, що в Києві — №1. Свого часу, 1987 року, його робота «Смуток Клеопатри» була суперхітом всесоюзної молодіжної виставки. З того часу ми знайомі, разом працюємо… Він впливає на інших художників, і це дуже важливо.
Щодо власне виставки — вона присвячена нашому зору. Ми вміємо звикати до страшних речей: зараз боляче, але якщо повторювати багато разів, біль вщухає. В дитинстві ми лякалися думки, що ми смертні — нічого не змінилося, але це слово ми вживаємо направо й наліво. Атомний гриб — це символ смерті, який приніс сотні тисяч смертей, просто став елементом нашого побуту — ми його роздивляємося, він знаходиться в нашій сітчатці. Ми завжди впізнаємо його за специфічною формою. Насправді виставка присвячена цій специфічній формі, якої ми перестали лякатися, перестали навіть помічати. Художник завжди шукає парадокси — начебто, ми звикли до ядерного гриба, але він вміщує його в мирну ситуацію, такий нешкідливий ядерний гриб, і ми його заново бачимо. Друге, що, мені здається, важливо для Арсена, — це те, що він хоче довести, що все стає шоу, навіть ядерні бомби. Сьогодні все мистецтво стає шоу. І от він робить шоу зі страшної речі.
— Чи можна говорити про певну профанацію символу страждання?
— Він перестав бути символом і став стереотипом — це штамп. Сьогодні символи страждання якісь інші. Цьому штампу він дає нове життя. Він наче каже: «Якщо у світі все шоу, то ядерний гриб — також шоу». Тому на вулиці музика, така декорація…
— Чи плануєте ви співробітничати ще з якимись українськими художниками?
— Так, звичайно. Власне кажучи, героєм наступної виставки буде харківський художник Павло Маков. Позавчора ми підписали договір iз Російським музеєм (Петербург), і восени будемо робити там велику виставку українського мистецтва.
