Легендарний «Современник», заснований 1956 року, дуже полюбився київському глядачеві і відтоді, як уперше 1998 року приїхав на великі гастролі до столиці України, приїжджає на численні прохання глядачів майже кожного року. У ці чотириденні гастролі, організовані агенцією «Едвайс» і компанією «G.A.L.», театр представить дві репертуарні вистави: «Мамапапасинсобака» та «Анфіса». Гастролі проходять під патронатом Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна.
27 і 28 листопада «Современник» на сцені Національного театру ім. І. Франка представить драму Леоніда Андреєва «Анфiса». Одна з кращих вистав театру знову з’явилася в репертуарі після дворічної перерви в режисурі художнього керівника колективу Галини Волчек. Цю п’єсу російського письменника було поставлено 1990 року з розрахунку на Марину Нейолову. Прославлена акторка й сьогодні гратиме цю роль. За задумом Г. Волчек, нинішня постановка — це не прем’єра, а «спроба осмислити розказану у виставі історію «в реаліях нового часу та тих змін, які сталися в житті нашого суспільства за останні 12 років». «Повернення до репертуару театру «Анфіси» сьогодні вкрай потрібне не лише і не так «Современнику», але й, насамперед, нашому глядачеві. Адже руйнування світу починається з руйнування себе, всесвітня агресія — з неуваги та агресії щодо найрідніших, найближчих людей. Сказати про це зі сцени сьогодні мені видається життєво потрібним». Галина Борисівна не обмежилася лише введенням нових виконавців. Змінені зовнішня та внутрішня пластика вистави, іншими стали його ритми. Але незмінною залишилася головна думка про те, що егоїзм і бездуховність, агресивне ставлення до навколишніх, гонитва за «золотим телям» призводить до етичної деградації особистості людини. «Анфіса» грається в колишніх декораціях — сценограф Андріс Фрейбергс, але при цьому художник по костюмах В’ячеслав Зайцев повністю «переодягнув» усіх учасників вистави: і тих, хто грає головні ролі, і тих, хто з’являється на сцені лише в епізодах. Над пластичним рядом зміненої «Анфіси» Галині Волчек допомагала працювати Алла Сигалова. Створено й нову музичну концепцію вистави, її автором став Асаф Фараджев. Як і раніше, Анфісу грає Марина Нейолова. За Ольгою Дроздовою залишилася роль Олександри Павлівни, яка стала однією з перших її робіт на сцені «Современника». Залишилися у виставі Олена Мілліоті, Геннадій Фролов, Авангард Леонтьєв, Валерій Шальних. Федора Костомарова — головну чоловічу роль — грає новий для «Современника» актор — Владислав Вєтров, в минулому актор Ростовської драми. На принципово значущу для вистави роль Ніночки, молодшої сестри Анфіси та Олександри, потрапила Олена Корикова, відома театральному глядачеві за своїми роботами у виставах «Три товариші» та «Три сестри», а також серіалу «Бідна Настя».
З виставою за п’єсою сербської журналістки Біляни Срблянович «Мамапапасинсобака», яку кияни побачать 29 і 30 листопада, у театрі «Современник» почалася нова сторінка життя: на його кону стали працювати ультрамодні режисери. Ніна Чусова, яка поставила цю успішну виставу — режисер по-жіночому вишуканий, по-чоловічому владний і винахідливий. Коротка, на півтори години вистава з назвою з одного слова — «Мамапапасинсобака» написана, поставлена та зіграна жінками. Середній вік — тридцять рокiв. Але вона зовсім не про жінок, а про дітей. Про те, якими ми їх зробили. І якими вони нас бачать. Лише спочатку здається, що вона про клоунів — так голосно кричать на сцені акторки, які грають дітей…
У Хлопчиська (Чулпан Хаматова) — велетенські пластикові вуха, як у Масяні. Синюшна, жалюгідна, костиста потилиця Хлопчиська видна під бейсболкою. Немічний, агресивний, як «совок» — годувальник — у черзі за порошком «Лотос», тато Воїн (Галина Петрова), яка тоне в штанях, в грізних підтяжках, в строкатій ковбойці та величезній краватці, в жалюгідній лижній шапочці «півником». Їхня Мама (Ольга Дроздова), як це і буває в таких випадках, стежить за собою ретельніше. На ній ляльково-кокетлива рожева сукня, збиті руді хвостики заколені сiмома пластмасовими егретками, купленими на лотку біля метро. З- під пишної міні-сукеньки, гідної дитсадівського свята з караоке «Стрілок» і Олени Свиридової, стирчать жовті клоунські панталони. Мама схожа на руду тайванську Сінді з очима живої дівчинки.
В інтер’єрі малогабаритного помешкання панують пісочниця з іграшками, залізна дворова гірка, з якою жваво скочується вся родина, і телевізор Hi Fi, що займає половину сцени. Здається — з цього телевізора всі вони й вийшли.
Акторки грають дивовижно. Грають пристрасно, не жаліючи себе, якось зовсім не на жарт. Грають, якщо й не «до повної загибелі всерйоз», то до розбитих ліктів і колін напевно — з такою швидкістю скочуються вони з гірки, з такою силою б’ють одна одну пластиковими пляшками, що дух перехоплює, і ти втрачаєш межу між театром та життям. Чудові всі, а гра Чулпан Хаматової і зовсім вище за будь-які похвали. Власне, слово «гра» тут зовсім не пасує, розпізнати акторку в цьому вухатому, дикорослому хлопчиськові доволі тяжко. Тут, очевидно, прямо за Станіславським — повне злиття. Життя — найсправжнісіньке, емоції — непідробні, проблеми — реальні. І все це дуже смішне! Коротше кажучи, «дочки-матері» в розширеній версії…
