Два дні на сцені Театру оперети виступали відомі й молоді джазмени. Фестиваль «Єдність» вже давно живе самостійним життям, не шукаючи допомоги у держави, сподіваючись лише на власні сили і на спонсорську підтримку, зокрема, посольства Литовської республіки в Україні. Зал Оперети, на жаль, не був повний. Чи то реклами було замало, чи то криза вплинула, чи то любителі джазу втратили надію на початок весни, адже не секрет, що за традицією, яка склалася, справжня (не календарна) весна приходить у день відкриття «Єдності». Так було й цього разу.
«Якщо не буде фестивалю, весна не розпочнеться», — пожартував керівник проекту Сергій Грабар, який вважає фестиваль частиною свого життя. Він зізнався, що «Єдність» вже настільки популярна, що на її електронну адресу надходять пропозиції з усього світу від музикантів, які бажають виступити в Києві.
У фойє театру проходила жвава торгівля музичною літературою й компакт-дисками із записами музики учасників концерту.
Першими вийшли на сцену молоді джазмени з України — Літл-бенд Академія під керівництвом диригента Віктора Васюка. Молоді музиканти, які займаються в Дитячій академії мистецтв на Оболоні, показали, що хоч і юні, але вже професійні. Традиційно дивував публіку наш співвітчизник — блискучий київський джазовий піаніст і педагог Володимир Соляник, який ніколи не повторюється у своїх виступах. Цього разу він представив найбільш екзотичний колектив і виступив разом із монгольським саксофоністом Дмитром Таганом (альт і сопрано саксофони) і камерунською співачкою Кеме Марілен.
Здивував публіку Ревенко-бенд — яскравий представник інструментальної музики в стилі неокласики. Лідер колективу Олексій Ревенко запросив до складу учасників бандуристку Катерину Сидоренко. А у виконанні японської піаністки Куміко Андо прозвучала народна пісня «Сакура» в джазовій інтерпретації, її обробка «Неба над Пітером» Шульгіна, а також популярної пісні «Любо, братцы, любо», яка сколихнула зал, нікого не залишаючи байдужим.
Куміко Андо — незвичайна японка. Вона довгий час жила в Нью-Йорку, з трьох років займалася музикою. Вчилася у відомого педагога Мацортіана. Знає з записів і любить нашого земляка, легендарного піаніста Володимира Горовиця.
— Це мій фортепіанний кумир, — сказала Куміко Андо «Дню». — Мені дуже подобається його виконання класичних творів. Спочатку й я була класичною піаністкою, але коли наша сім’я повернулася до Японії, то захопилася джазом. Почала брати уроки у відомого японського педагога Карасімо Фуміоко. Мені завжди хотілося самовираження, розвивати свої композиторські здібності. Зараз виступаю на вечорах і в джазовому клубі в Токіо. Там проходять і репетиції, збирається творча молодь. Планую записати СD-диски зі своєю музикою.
Куміко має ще й юридичну освіту, яку вона отримала, повернувшись на батьківщину. Її менеджером стала випускниця київської консерваторії піаністка Наталія Юрканова, яка нині живе в Токіо і є там представником японської мовної школи.
Хедлайнерами фестивалю стали два квартети — російського саксофоніста Олега Кирєєва і литовський бас-гітарист Леонід Шинкаренко. Останній готується випускати новий диск. А на фесті представив компіляцію своїх творів, які увійшли до першого й останнього диска. Це присвячення, «Пост-скриптум», «Болеро» і «Айленд».
— Я народився у Вільнюсі, але маю українське коріння по лінії батька, —розповів музикант Шинкаренко. — Мій батько звільняв Литву під час Другої світової війни. Був поранений і залишився жити у Вільнюсі. Потім до нього приїхала моя мама. Вона в мене росіянка. У Вільнюсі я закінчив консерваторію. В 13 років захопився джазом. До цього займався лише класичною музикою. Зараз наш колектив грає мою музику. У моїх ранніх композиціях були елементи фольклору, до того ж не лише литовського, а й молдавського та інших національностей.
