Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ода довідцi

27 січня, 1999 - 00:00

Від неї віє заплутаною низкою кабінетів, коридорів, схiдців і дверей, що сягає в тьмяніючу далечінь. У її лику розсипаються круговертю таблички «часів прийому», «часів роботи», кабалістичні «порядки обслуговування» й стеляться під руку казенні бланки, заповнити які грамотно ще нікому ніколи не вдавалося. Табличка «Вхід із двору» підступно заманює в привітну арку... Але рука невiдомого когось уже давно приліпила навскоси зсередини до скла заповітних дверей папірець «Закрито».

Видіння не відпускає і кружляє в голові монотонно й болісно, як марення важкої простуди. Треба фотографуватися... Треба перезніматися... Щось трапилося з плівкою, апаратом, проявною машиною і кудись зник фотограф. Все полагодили, але фотографа немає. Фотографій треба дуже багато, і все якихось диких форматів, і в дивних кількостях. І як точно не був би зроблений формат, все одно у жоден бланк фотографії не поміщаються, а обрізати нічим. І нікому.

Важка свідомість погойдується і падає в безодню, на дні якої, що стрімко наближається й стає дедалi неосяжнiшим, розкинулися медичні кабінети. Тут у кожного — своя печатка. Раніше треба було думати. На курси водіїв піти вирішив? На коліна! Перед здачею крові зігрівайте руки! Зброю мати захотів? До психіатра! Де військовий квиток?!

Лінолеумна підлога коридору й санітарка в домашніх тапочках i з відром — віддаляється, віддаляється, віддаляється... Уоu are Killed Game is over.

Потрібні ксерокопії, які не є документом, якщо хочеш цим обійтися, але які необхідні, якщо думаєш, що всі документи вже є. Ксерокс зламався щойно. Ось-ось — і зробив би. Але правий верхній кут зловісної й величезної довідки оформився в руку й узяв картонними пальцями за горло.

І дивна її привабливість і навіть принадність. Вона солодко манить, як манить ідея вічного двигуна. І, як матеріальне втілення останньої, вона недоступна.

Треба рано вставати і йти, щоб потрапити і щоб потім зайти кудись так, щоб ще «встигнути до двох годин», тому що «потім вони всі розійдуться». І якщо частіше згадувати героїв Брестської фортеці, можливо, щось і вийде.

Це якою ж повинна бути Система, щоб часом наявності необхідності довідки було досить для того, щоб ми відмовилися від будь-якої, нехай архіважливої Справи?! Зніміть капелюх!

Георгій ЧЕРКОВ
Газета: 
Рубрика: