В Харківському державному університеті ім. Кармазіна відбулася зустріч з Оксаною Забужко. Зал, особливо на галерці, нагадував переповнений вулик. Запитань у аудиторії було багато. Відповіді гості — відверті. Атмосфера — невимушена. Не дивно, що розмова вийшла за межі літературних тем.
ПРО ХАРКІВСЬКЕ ПРИТЯГАННЯ
За словами пані Забужко, з Харковом у неї майже химерні. містичні стосунки. Вона відзначила абсолютно особливу субкультуру нашого міста. А почалось це ще років з десять тому. Першим її харків’янином був ніхто інший, як всесвітньо відомий вчений, нині професор Колумбійського університету Юрій Шевельов, якому зараз вже 90 років і з яким вони досі жваво листуються. Юрій Шевельов яскраво навіяв їй епоху 20-х років, розвій українізації, розвиток червоного письменства, похорон Хвильового — найтрепетніші події... Її другим харків’янином став Сергій Жадан, третім знайомцем — «Арабески» — «один з найкращих театрів в Україні». «Тобто, — підсумувала пані Оксана, — все, що тут робиться, завжди лише першого класу!» Але коли до неї зателефонувала директор харківського видавництва «Акта» Галина Федорець і запропонувала видати вірші в серії Ars-Pottika, пані Забужко спочатку завагалась. Одначе, коли вона почула від пані директора, що Україна вже дозріла читати вірші, що пора вже прогностично будувати смак, пані Оксана відчула: ось воно! І не пожалкувала, оцінивши здійснене тут видання як найліпше від усіх, включаючи празьке, угорське, канадійське...
ПРО ПОЕТИЧНІ СЕКРЕТИ
— Поезія — це як риболовля слів, що падають звідкілясь зверху, від Бога. А я лише підсвідомо розрізняю: оце від Нього, а моє завдання зібрати всі слова докупи, ось і весь секрет. Поет — це не власний вибір. Бо не ти пишеш мовою, а вона пише тобою. Зараз віршів пишу менше. Змінилися пріоритети. Поезія тепер — ніби для себе, «в шухляду».
ПРО ПОЛІТИЧНІ ПРИСТРАСТІ
— У мене генетична відраза до будь-яких проявів пост-, або ще більше — нео- СРСР... Я ніколи не ототожнювала себе з діями Кремля. Особливо це стосується таких подій, які відбувалися в 1968 р. в Чехословаччині, коли туди ввели радянські танки. Але як мені хотілося мати власну країну, за яку хоча соромно було (на весь світ!...).
І от тепер я таку країну маю!.. Але на загал — я оптимістка: «Світ в кінці тунелю є».
ПРО ТВОРЧІ ПЛАНИ
— В планах — написання багато чого — роману, монографії про Лесю Українку. Хотіла б «зсередини» написати про абсолютно геніальну Катерину Білокур...
З роками охоплює ідіотизм професіоналізації. І розумієш, що багато чого вже не зробиш, не встигнеш. До 20 років мріяла про написання симфоній. Вже не напишу. Взагалі мені дуже шкода музики, «загубленої» в собі. Я вже не зніму кінофільм. Хоча б хотілося. Колись хотілося бути театральним режисером.... І разом з тим у митця є, не може не бути, якщо він таки митець, абсолютно недиференційований, непрагматичний, абсолютно безкорисливий інтерес до всього життя!
ПРО СВОЇ УНІВЕРСИТЕТИ
— Улюблені поети: Плужник — предтеча екзистенціалізму, який передрікав прихід фашизму за 10 років до його початку; багато що із Стуса; дуже захоплювалася років до 18 — 20 Мариною Цвєтаєвою, потім трохи заспокоїлася. Моя школа — це Сільвія Плат, якій я завдячую навіть більше, ніж Цвєтаєвій. Потім ще — Робер Лоуел, ще Шимборська.
Перший свій вірш написала в п’ять років. Родина спадково філологічна. І освіта — відповідно. Я була літературним вундеркіндом. В 10 років писала п’єси, режисерувала, були пасіонарні задуми. Друкуватись почала рано, пригрів Михайло Панасович Стельмах... Але грянув 73-й рік — це немов реверс 37-го: батьків звільнили з роботи. Тому перша книга вийшла лише 1985 року... За те КДБ єдине спасибі: бо не можна бути автором до настання особистісної зрілості. Прикладів скільки завгодно: та ж Ніка Турбіна, яка разів із шість намагалася піти з життя...
ПРО ФЕМІНІЗМ
— До фемінізму ставлюсь позитивно. Але не до радикального. Який, як і будь- яка екстрема, є глухим кутом. Фемінізм я розглядаю як прояв культури. Жінку давили століттями, не давали їй висловитися. Взагалі це — бунт. Щось зовні малозрозуміле, як націоналізм в 70-х, але якось лячно...
ПРО МАЙБУТНЄ ДІТЕЙ
— Вони — Божі гості, і ким їм бути — вибирати самим.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
— Вдача моя? Складна і неоднозначна.
