До міста Лева столичні гості привезли дві вистави — свою останню прем’єру балет Героя України Євгена Станковича «Володар Борисфена» та оперу Вінченцо Белліні «Норма», прем’єра якої відбулася на київській сцені 4 роки тому і за яку 2011-го її творці отримали Національну премію ім. Тараса Шевченка.
Гастролі відбулися за підтримки голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка. А сама ідея привезти киян до Львова виникла у межах проекту «Україна: Історія великого народу», який, як розповів «Дню» губернатор Львівської області, започатковано 2007-го народним депутатом України, президентом Благодійного фонду «Схід—Захід разом» Володимиром Зубановим — з метою формування у людей розуміння величі нашого народу, історії, почуття патріотизму і гордості за нашу історичну Батьківщину.
За словами одного з втілювачів проекту доктора філософських наук, почесного президента Фонду сприяння розвитку мистецтв Анатолія Толстоухова, проект починався із суто видавничої діяльності — книжок «Україна: Хронологія розвитку», «Україна і світ», згодом — інших, що вже отримали достойну оцінку і в Україні, і за її межами. «А потім нам спало на думку, що книжкового виміру для того, щоби відтворювати історію України, — замало. Отак і зародилася ідея створення «Володаря Борисфена», — розповів А. Толстоухов і наголосив, що це — перший балет, поставлений за часів незалежної України. У найближчих планах — мюзикл «Єлизавета — королева Норвегії», над яким працюють Олександр Злотник та Юрій Рибчинський. Прем’єра відбудеться 2012-го. А попереду — робота над повнометражними художніми фільмами: «На це заслуговує історія нашої держави».
«Маємо велику честь бути запрошеними до Львова, — розповів «Дню» генеральний директор Національної опери, народний артист України Петро Чуприна. — Це для нас не тільки цікавий, а й надзвичайно відповідальний проект. Одна справа — їздити світами з операми і балетами. Там цей механізм відпрацьований, є певні модуси реалізації проектів. Інша річ — приїхати до Львова, в контекст надзвичайно високої вимогливості й обізнаності знавців балетного й оперного мистецтва, приїхати до колег, які достеменно знають, «что такое хорошо и что такое плохо». Тому, з одного боку, ми надзвичайно вдячні за запрошення, а з іншого — хвилюємось, бо дуже хочеться відповідати тим очікуванням високого мистецтва, на яке сподіваються львів’яни».
А львів’яни справді очікували і сподівалися, що підтвердили переповнена глядацька зала на обидві вистави (публіка сиділа і на приставних кріслах, і густо стояла попід стінами), й оплески впродовж дійства, й овації та вигуки «Браво!», коли столичні гості виходили на поклін. Хоча думки щодо побаченого і почутого на сцені Львівської опери розділилися.
Ігор Держко, завідувач кафедри філософії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, радник голови ЛОДА:
— Мене вразила гармонія музики, танцю, декорацій і костюмів у балеті «Володар Борисфена». Також мене вразила смислова структура цієї постановки, де епосі князя Кия, жорстоких вірувань, жертвоприношень надано делікатну величну романтику гармонії людських стосунків. Такого ще ніхто не робив. Вразила й ритміка танцю, вміння розгорнути його нетиповими сценічними засобами — як на мене, це теж новація, нехарактерна для нашого балету. Вразив своєю фаховістю й оркестр. Тому вважаю, що «Володар Борисфена» — це гармонія замислу, втілення і виконання.
Любов Кияновська, музикознавець, професор Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка:
— Звичайно, «Норма» — дуже солідна вистава. З музичної точки зору, зроблена прекрасно. Велика похвала диригентові, який провів виставу майже бездоганно, на дуже високому рівні. У киян — чудовий оркестр, чудовий хор. Щодо солістів, то мені на початку вистави здалося, що вони не виспівані. Найкраще заспівали в останній сцені. Серед солістів я би виділила Сергія Магеру, який виконував партію Оровезо, і Наталю Ніколаїшин, яка співала Адальжізу. А найслабша ланка «Норми» — режисура: статична і нецікава. Вона навіть із текстом «кусається»: співаючи «Ми люті, як звірі», актори стоять, наче мумії.
Віктор Камінський, композитор, лауреат Шевченківської премії, проректор Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка:
— Мені не сподобалася режисура «Норми» — таке враження, що ми потрапили у середину XIX століття. Можливо, навіть, що в той час режисура була динамічніша і винахідлива, ніж ми побачили у киян в «Нормі». Чим я дуже задоволений, так це роботою оркестру — він грає фантастично. Музиканти оркестру нашого оперного театру, коли робиш їм зауваження, нарікають на акустику. А вистава киян показала, що і в піанісимо, і в піано оркестр може гарно звучати, якщо є професіоналізм: треба просто-на-просто добре грати.
Олександр Козаренко, композитор, професор Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка:
— Я переглянув обидві вистави. І перше, про що хочу сказати: приїзд Київської опери до нас — це велике свято. А далі... Балет Станковича для мене дуже важливий, бо Євген Федорович — мій вчитель, близька і дорога мені людина. Щодо постановки, то я дуже розчарований, бо це — позавчорашній день сценографії. Також «несмачні» костюми. А хореографія така, нібито не було ні Баланчина, ні Дягілева, ні сучасних світових постановок... Тому в мене виникає запитання: як у столичній опері можуть з’являтися такі вистави? Такий несмак не личить Національній київській опері, на яку ми всі, звичайно, повинні рівнятися. Щодо «Норми», то це розкішна музика, чудесна сув’язь мелодій, дуже тонка оркестровка — але я це зараз говорю про Белліні. А що стосується самої постановки, то це не є вистава, яка має бути відзначена Шевченківською премією. Згадаймо «Катерину Ізмайлову» Шостаковича на київській сцені, «Золотий обруч» Лятошинського — на львівській — оці вистави справді були гідні державних нагород!
