Перелік подальших «ляпсів» величезний. Зі стислістю, обернено пропорційною
обсягу пафосу, міністр оборони оповів з трибуни гостям і учасникам параду
про досягнення на фронтах внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності
керівництва держави, самою патетикою інтонації давши їм схвальну оцінку.
А ми-то думали, що питання внутрішньої і зовнішньої політики — прерогатива
Президента! Але гарант відбувся мовчанкою, не сказавши нації НІЧОГО з нагоди
урочистостей НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ. Навіть Леонід Ілліч, зігнутий тягарем
урядових нагород і підпируваний ззаду молодцями-охоронцями, на 7 листопада
по папірцю шепелявив «Дорогие то-вари-щи...».
Парад військової техніки, який мав явити народу і дипкорпусу торжество
армійської міці молодої держави, особисто на мене такого враження не справив.
«Це російське... І це також... І це... А це морально застаріло — онде,
військовий аташе з посольства усміхається. А в цьому «виробі» — хіба що
наші комлектуючі...» Телевізійний же коментатор не вгавав. «Установка «Смерч»
накриває залпом 72 квадратні кілометри на дальності...». Кого це ми тотально
знищувати зібралися?
Симбіоз військового маршу і спортивного параду загнав у глибоку ностальгію:
це ще Йосип Віссаріонович у тридцяті вигадав. Шістка ретро-автомобілів,
які продефілювали Хрещатиком, не одного автора цих рядків застала зненацька:
«А це до чого?». На щастя, колона продукції «АвтоЗАЗ-ДЕУ» не проїхала.
На урядовій же трибуні панувало пожвавлення, Президент усміхався; захід,
судячи з усього, йому подобався. Напевно, спогадами він полинув у свою
молодість. Я точно — в своє дитинство. Моєму восьмирічному синові повертатися
туди не варто...
