Володимир Співаков, дорослі та юні музиканти України й Росії показали, як на ділі можна побудувати міст дружби між двома країнами.
У Національній філармонії пройшов концерт «Єдиний світ творчості». На одній сцені виступали юні таланти з України та Росії і знамениті музиканти камерного оркестру «Виртуозы Москвы» під орудою Володимира Співакова. Організатори цього вечора (Фонд соціальних ініціатив Кирила Дмитрієва) підкреслили, що жодної політики даний захід не переслідує, хоча запросили багато політиків, бізнесменів, учених і діячів культури, а їхня головна мета — познайомити нашу публіку з талановитими дітьми (дев’ятьом зірочкам сцени поталанило виступати з провідним камерним колективом сучасності — «Виртуозами Москвы»). Наприклад, четверо юних українців вперше демонстрували свою майстерність, коли за диригентським пультом стояв сам маестро Співаков. Як признався Володимир Теодорович, твори для виконання на цьому вечорі вибирали діти, а він із музикантами спробував їм допомогти повніше розкрити твори автора та їхній артистичний дар. Репетирували в стислі терміни, оскільки в маестро графік розписано до 2013 року і знайти в ньому «вікно» — доволі проблематично. Якщо своїх російських підопічних він добре знає (вони є стипендіатами Добродійного фонду В. Співакова) і неодноразово разом виступали не лише з «Виртуозами Москвы», а й Національним симфонічним оркестром Росії, то харків’яни — піаніст Владислав Хайрутдінов і співачка Анастасія Царапенко, скрипаль-киянин Богдан Шалига і саксофоніст із Керчі Юрій Брошель цього вечора вперше отримали майстер-клас від знаменитих музикантів. Всі діти добре справилися із завданням, хоча їм лише двічі вдалося разом із оркестрантами репетирувати.
До речі, на зустрічі з журналістами, перед концертом, маестро сказав:
— Музика робить нас світлішими та чистішими. Всі діти талановиті! Важливо допомогти їм розкрити свої здібності — саме в цьому завдання дорослих. Коли розпався СРСР, я розумів, що в період катаклізмів у першу чергу страждають найбільш незахищені — люди похилого віку та діти. Саме їм потрібно допомагати, організувавши Добродійний фонд, аби спробувати зберегти культурне поле.
Я не бізнесмен і не олігарх, але, бачачи талановитих дітей, — не можу стояти осторонь. Комусь потрібний хороший інструмент для занять музикою, у когось є проблеми зі здоров’ям чи фінансові труднощі. Я переконаний, що талантові потрібно всіляко допомагати, і намагаюся це робити. Стежу за успіхами тих, хто є нашими стипендіатами чи просто потрапив у «орбіту» Фонду. Назву декілька імен: Асі Фатєєвій із Сімферополя було подаровано саксофон і ця 9-річна дівчинка вже підкорила Японію, завоювавши найвищу музичну винагороду — «Золотий саксофон»; харків’янин Олександр Гаврилюк записав п’ять концертних програм творів Прокоф’єва разом із ісландськими музикантами (диригент Володимир Ашкеназі); а юний Саша Романовський блискуче виступав у Іспанії на Міжнародному фестивалі в Кальмарі і перед Папою Римським (наш Фонд допоміг цьому геніальному музикантові вилікуватися — у нього були проблеми з ногами (ракова пухлина), він не міг натискати на педалі). Я вважаю Олександра своїм хрещеником. Я пишаюся, що допоміг талановитому піаністові із Севастополя Ігореві Четуєву матеріально (він — із незаможної родини), тепер у нього є власний висококласний рояль. Хоча через митну тяганину мені навіть довелося звернутися по телевізору до урядовців двох країн. І ось результат — за три роки цей талановитий музикант завоював Гран-прі на Міжнародному конкурсі ім. Артура Рубінштейна в Ізраїлі. Я це вам кажу тому, що пишаюся хлопцями. Скільки в мене буде сил, і надалі я маю намір допомагати дітям. Хтось із них незабаром стане зіркою, прославляючи мистецтво наших країн, а хтось вибере собі професію далеку від мистецтва, але я переконаний, що музика, література, малярство, танці — залишаться потреба їхньої душі, і в цьому я бачу свою головну мету. Культура має бути поза політикою. А наші нинішні державні діячі, які наділені вищою владою, забувають, що політика й народи — різні величини. Ми країни-сусіди, і, не зважаючи на різні перекоси деяких політиків, робитимемо все від нас залежне, щоб жити в мирі та дружбі. І цей концерт продемонструє, як на ділі можна побудувати культурний міст між Україною та Росією.
Почесну місію відкрити парад талантів довірили найбільш юному піаністові — 10-річному Владиславові Хайрутдінову, який представляє харківську школу музики (клас Світлани Захарової), лауреат багатьох фестивалів і конкурсів. Для свого виступу він вибрав важкий репертуар — Концерт ре-мінор (другу та третю частину) Гайдна, продемонструвавши віртуозне володіння інструментом. А закривала першу частину вечора 11-річна Настя Царапенко, але, схоже, дівчинка перехвилювалася, виконуючи народні пісні «Ой, то не вечер» і «Рось», — не все вийшло у вокальному плані, хоча її тепло приймала публіка. Зате перед телекамерами вона не тушувалася, говорила правильні слова про те, яка вона щаслива вперше виступати зі знаменитими музикантам, і практично кожне своє інтерв’ю для різних теле- і радіоканалів «ілюструвала» вокальним номером. До речі, Анастасія єдина з усіх дітей говорила в прямому ефірі (її інтерв’ював Савік Шустер для каналу «Україна»). Дівчинка призналася, що ще не знає, ким хоче стати в майбутньому. Вона займається музикою, любить співати, їй подобається вирішувати математичні задачі та скакати на коні, займаючись кінним спортом. А, може, вона стане телеведедучою — камери та софітів не боїться, багато телеглядачів запам’ятали цю співачку за телешоу «Танцюю для тебе».
Слід зазначити, що всі юні зірки дуже старалися, але криків «біс» були удостоєні двоє — саксофоніст із Керчі Юрій Брошель (нині вчиться в Київській спеціальній музшколі ім. Лисенка) і москвич, який грає на гобої (студент коледжу ім. Гнєсіних, стипендіат Фонду Співакова) Сергій Фіноєдов. Юрій віртуозно виконав «Політ джмеля» Римського-Корсакова, а Сергій на сцену виходив двічі — як соліст разом із оркестром, блискуче зігравши Варіації для гобоя (До-мажор і Хора-стакато) Россіні, а потім разом із кларнетистом Михайлом Мерінгом (студентом Російської академії музики ім. Гнєсіних) Концертну фантазію на тему Белліні «Норма».
На біс оркестранти виконали популярне «Танго кохання» П’яццолли. Публіка вітала учасників концерту стоячи. На прощання маестро Співаков сказав: «На цій сцені ми виступали страшного 1986 року, коли сталася Чорнобильська аварія — так тоді говорили, але лише пізніше ми всі дізналися, що це була справжня техногенна катастрофа, наслідки якої доведеться пожинати нашим онукам і правнукам. Пам’ятаю, як відмовляли наш оркестр їхати до Києва, але ми своїми гастролями вирішили підтримати вас у важку годину. Коли ми вийшли на сцену філармонії, то всі глядачі встали, влаштували овацію, багато хто плакав. Потім ми щороку приїжджали з добродійними концертами до вашої столиці, але виступали в Національній опері, і ось тринадцять років опісля «Виртуозы Москвы» знову на цій чудовій філармонічній сцені. Нам приємно бачити сьогодні посмішки на ваших обличчях. Життя триває! Діти, які нині виступали, — наше майбутнє, і це чудово»!
До речі, спеціально на київський концерт із Москви прилетів колишній посол РФ в Україні, а нині радник президента Росії Віктор Черномирдін, який признався, що вперше почув «у живу» музикантів оркестру «Виртуозы Москвы», оскільки раніше все йому щось заважало побувати на їхньому концерті. «Чув по радіо, бачив по телебаченню, але жодного разу не побував на програмах «Виртуозов». Ось тепер надолужу згаяне», — зізнався політик. — До речі, вперше приїхавши вісім років тому в ранзі посла Росії, Віктор Степанович не приховував, що він не театрал і не меломан, але саме в Києві «захворів» і не лише долучився до мистецтва, але й став патронувати багато колективів, допомагаючи в організації гастролей, зокрема Большого та Маріїнського театрів, «Современника», а також інших знаменитих російських колективів.
— Коли почав працювати в Києві, зі здивуванням дізнався, що десятиріччями провідні наші колективи та знамениті актори перестали тут виступати, — сказав «Дневі» В. Черномирдін. — Хоча завжди вважалося, що київська публіка найвимогливіша, і я вирішив з’єднати цю розірвану культурну нитку. Став запрошувати приїхати артистів до Києва, і радий, що гастролі провідних російських колективів проходили з величезним успіхом, і надалі допомагатиму в цьому питанні. Ось спеціально і сьогодні приїхав. Це для всіх незвичайний і хвилюючий вечір. Для юних талантів — відповідальність і велике випробування. Те, що Володимир Співаков знаходить, опікає і знайомить нас із талановитими дітьми, — за це йому величезне спасибі! Так, нині непрості часи і через кризу багато творчих і культурних проектів закриваються, легко відмовити, пославшись на кризу. Але криза вже відбулася, і нині потрібно шукати дороги виходу з цієї безвиході. Багато років пропрацювавши і проживши в Україні, мене тривожить все, що тут відбувається, але я впевнений, що будь-які труднощі можна здолати. Попереду у вас вибори, і ви оберете собі того, кого вважатимете за потрібне. Нам і в Росії, і в Україні потрібно думати про майбутнє, і про людей, аби життя стало краще — ось у цьому напрямку ми разом працюватимемо!
— Чудова акція, — вважає Олена Франчук, президент Добродійного фонду «АНТИСНІД». — Бізнесмен Кирило Дмитрієв — молодець, що подарував публіці декілька прекрасних годин, вперше об’єднавши на одній сцені юних талантів і маститих музикантів під керівництвом видатного маестро Володимира Співакова. Я дивилася, як Володимир Теодорович подає публіці кожного соліста, як переживає за них, як оркестранти допомагають хлопцям розкритися на сцені, подолати хвилювання. Це чудово! Нам приємно, що наш приклад знайомити українську публіку з кращими з кращих артистами і музикантами стали підтримувати інші бізнесмени, меценати та спонсори. Ми (разом із Фондом В. Зінчука. — Т.П.) багато років організовували концерти «Виртуозов Москвы» і маестро Співакова в Україні, але ніскільки не ревнуємо, що цього разу Володимир Теодорович приїхав на запрошення Кирила Дмитрієва. Нам приємно, що цей концерт познайомив публіку з дуже талановитими дітьми з нашої країни і з Росії. Зала Національної філармонії — найкраща в Києві за акустикою, і хлопці, я впевнена, на все життя запам’ятають цей вечір і свій виступ із «Виртуозами Москвы». Ось лише шкода, що концерт не записали на ТБ. Він вартий того, аби його побачило якомога більше глядачів.
— Цей концерт ще раз підкреслив, що ми маємо дуже талановитих дітей, — підкреслила Леся Олійник, мистецтвознавець, секретар правління Національної спілки композиторів України. — Шкода, що мало подібних програм. Потрібно, щоб такі вечори відбувалися частіше. Можливо, варто створити спільну українсько-російську освітню програму. Нам є чим пишатися. Наприклад, на цьому концерті дуже яскраво виступили представники Харківської та Київської шкіл музики. Повірте, в будь-якій середній музшколі нашої країни є маса талантів, але про них мало хто знає. До речі, у вихідні ми поїдемо до Кам’янки. Там пройде Відкритий дитячий конкурс пам’яті П. Чайковського, в якому змагаються діти районних і сільських музичних шкіл. З обласних центрів його учасниками можуть бути також вихованці музичних навчальних закладів імені П. І. Чайковського. Тому щорік туди приїжджають діти з Батьківщини композитора, з удмуртського міста Воткінська. А головна винагорода — доторкнутися до клавіш інструмента, за яким працював сам композитор-класик. Добре, що Фонд Співакова опікується талановитими дітьми з СНД, але я впевнена, що маестро не знає про самородки з так званої «української глибинки». Важливо не лише відкрити талант і допомогти йому засяяти, а й щоб він не згас, не загубився в далекій далечіні різних країн. Я нещодавно повернулася з Лондона і була вражена, що місто завішане постерами киянина Сергія Полуніна, а вдома ми про цю зірку не знаємо, чи, наприклад, Андрій Драган — сьогодні він захоплює своїм мистецтвом публіку Швейцарії — і це наші талановиті українці! Нам потрібно створювати умови, аби вони не зникали з українського культурного обрію. Хай прославляючи Батьківщину за кордоном, все ж таки дарували б своє мистецтво і співвітчизникам. Ми можемо пишатися, що Україна була, є і буде країною, де народжуються таланти. Добре, що з’являються меценати та спонсори, але держава теж повинна займатися питанням підтримки культури та мистецтва. Ця робота копітка, вона вимагає методичної роботи в школах — на ранній стадії, коли лише сходять зерна таланту в дітей, і вона має бути подовжена в училищах, академіях, консерваторіях. Наприклад, Віденський оперний театр опікає школярів, вважаючи, що через декілька років вони стануть їхньою публікою, не жаліючи сил на спецпрограми, виховуючи дітей справжніми меломанами. І такий досвід нам варто взяти на замітку!
