15 квітня в Музеї історії міста Дніпродзержинська відкривається ювілейна (до 75-річчя) виставка вінницького митця, члена Національної спілки художників України Михайла Мігріна. Значну кількість робіт своєї творчої спадщини — 175 живописних полотен та 51 скульптуру — художник передав Дніпродзержинську — місту, яке відіграло важливу роль у його творчій діяльності, де залишилась частка його душі.
Майже півстоліття Мігрін присвятив скульптурі та живопису. Його творчість — розмаїття тем, баланс філософських контрастів і паралелей різних світів; чітко простежується контраст між піднесеним та земним.
Живопису Михайла Мігріна притаманна стримана гама кольорів. Художник вважає, що думки не мають кольору, тому яскраві тони заважають розумовому сприйняттю твору. Дещо суворий і мовчазний за характером, митець має власну філософію, якою він охоче ділиться з тими, хто вміє «читати» його думки. Здається, такі люди є в Дніпродзержинську, інакше навіщо було б робити цей щедрий жест дарування творів — найдорожчого, що є в нього в житті...
Дніпродзержинський період творчості (1974—1997 рр.) Михайло називає «шамотним» (шамот — різновид скульптурної глини). Глина — матеріал, життєдайний для українців. З неї будували хати, робили посуд, створювали образи богів, яким вклонялися. Відчуття майстра були навіть такими: «Як Бог ліпив із глини людину, так і я пустив у світ блаженних із вічного матеріалу — шамоту». Захопившись пластичним мистецтвом, він створив серії скульптур, що було його першим успішним творчим досвідом.
Після повернення до Вінниці, на батьківщину (1998 рік), відбулися суттєві зміни у творчому житті Михайла Михайловича. Тут у нього не було можливості працювати з глиною. Майстрові не вистачало багатовимірних за об’ємом, легко змінюваних у формах, насичених теплом землі скульптур, які пам’ятали його руки... Однак живопис, у глибинні виміри якого можна зануритися лише візуально, допоміг досягти синтезу самовираження в напрямках творчості, завдяки яким Мігрін вийшов на новий рівень досконалості. Він навчився говорити про складне просто, подавати загальновідомі символи у власній інтерпретації, вражаючи несподіваністю розкриття теми. Найактуальнішою для митця залишається тема духовності, бо вона — суть людського існування.
Нинішній період творчості пан Михайло називає «гілочковим». Кілька років тому він повернувся до пластики, але це була не шамотна глина, а... звичайні гілки дерев, які він знаходив під час прогулянок. Природні вигини дерева він використовує для втілення своїх задумів. Доступні у прочитанні скульптури, які за розмірами не перевищують півметра, містять у собі зерно нового пізнання душі, світу, вічності («Суд Божий», «Зарубки», «Плоди» та ін.).
