«Сила й велич держави утверджується величчю її культури». Таким було розуміння державницької ідеї одного з найпрогресивніших монархів Європи — імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа. На той час Буковина входила до складу Австро-Угорської імперії, тому вишукана архітектура стала невід’ємною складовою її розвитку. Сьогодні Буковину нерідко називають смарагдовою перлиною України. А перлиною серця Буковини — Чернівців — колишню резиденцію буковинських митрополитів, де нині розташовано головний корпус Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Резиденція, про історію якої «Дню» розповів ректор університету, професор Микола ТКАЧ, була збудована за проектом відомого чеського архітектора та вченого Йозефа Главки протягом 1864—1882 років. Саме цю споруду дослідники вважають вершиною його творчості.
У часи австрійського правління буковинським єпископом з 1835 року був українець Євген Гакман, з ім’ям якого пов’язані спроби здобуття незалежності буковинської православної церкви та організація будівництва майбутньої резиденції буковинських митрополитів. Однак не судилося йому побачити резиденцію завершеною. Євген Гакман помер 1873 року. А масштаб робіт Йозефа Главки був грандіозним! Навіть сам його проект виявився дуже дорогим на ті часи — 1 830 000 золотих флоринів.
У свої 29 років чеський архітектор, випускник Віденської академії художніх мистецтв Йозеф Главка створює проект майбутньої резиденції, а у 1864 му,коли його вік сягнув позначки 33 роки, розпочинає її будівництво. Спорудження такої резиденції стало подією виняткового значення для Чернівців і тривало майже вісімнадцять років. У цьому маленькому містечку навіть було відкрито два цегляні і один черепичний заводи, які виготовляли свою продукцію тільки для потреб резиденції, а також нові каменоломні. Кожна цеглина окремо вимірювалася й перевірялася на звук. А майстер мав право класти не більш ніж сто штук на день. Взагалі існує лише одна споруда, зведена з такої ж цегли — вірменська церква у Чернівцях, яку, до речі, теж спроектував Главка.
Майбутня перлина була віддана в руки найкращих світових фахівців, де вони могли втілювати у життя свої найкращі проекти. Оздоблювальні роботи з використанням місцевого каменю та кераміки в резиденції виконували віденські художники Карл Йобст та Ів Кляйн, чеський — Карл Свобода, буковинські — Епамінандос Бучевський та Євген Максимович. Художнє різьблення по каменю й ліплення здійснювалося під керівництвом віденського скульптора Гофмана. Тому спорідненість Чернівців із Віднем не викликає сумніву.
Мармурова зала, прикрашена різними породами мармуру червоно-рожевих та коричневих тонів, вважалася чи не найпрекраснішою в усій Європі. Була відомою в ті часи й синодальна бібліотека. Однак у 1944 році трапилася величезна пожежа, яку в Україні прирівнюють до Неронової в Римі. Повністю згоріла синодальна бібліотека. Це стало чи не найболючішою культурною втратою для української держави. А нинішня Мармурова зала — плід роботи реставраторів, які створили вдалу копію попередньої. Однак при пожежі втрачено дві велетенські люстри загальною вагою 1,5 тонни, що прикрашали розписний триярусний купол дубової стелі, та фрески Карла Свободи, який змалював в арках між алебастровими колонами історію Буковинської православної церкви, створеної Гакманом.
Більше пощастило залу засідань Священного синоду, відомому як Червоний. Він залишився майже таким, яким був із перших днів свого існування. Під ногами — давній паркет, що виблискує відтінками дуба, липи й червоного бука, а над головою — різьблена стеля, схожа на розписи великодних писанок. Стіни оздоблені китайським червоним шовком та венеціанськими дзеркалами. А зовні з усіх вікон видно різноманітні башти та шпилі, куполи та фігурні карнизи, чудові багатоступеневі фронтони та орнаментовані глазурованою черепицею восьми кольорів дахи. Будинок для гостей можна впізнати по високій багатоярусній башті з годинником, що завершується куполом, схожим на шапку Мономаха.
За резиденцією розгорнувся унікальний ботанічний сад, який створювався одночасно з основними будівлями резиденції і був закладений у проекті Главки. І хоча більшість насаджень з того часу змінилася, однак ландшафтне планування збереглося: по центру — ставок з романтичним гротом, а перед головним фасадом корпусу — бронзовий бюст Йозефа Главки з фонтанами по боках. Студенти та жителі міста говорять, що в давні часи в тому кам’яному гроті під замком відбували своє покарання недбалі студенти теологічного факультету, який з часу його заснування був одним із провідних. А ще — що там був вхід до підземного тунелю, яким можна було пройти півміста. До наших днів у саду збереглися рідкісні породи дерев — коркове, тюльпанове, червоний бук, магнолії, катальпи, ясен, пірамідальні туї та тис, якими у свій час Буковина платила данину Туреччині. Колись цю красу доповнювали й інші мешканці саду — павичі, лебеді, косулі. Тепер тут можна зустріти лише білок та звичних для українців птахів. А давній дев’ятиметровий колодязь, що теж стояв у саду і з якого, кажуть, подавали митрополитам мінеральну воду, висох після невдалих дренажних робіт у 1970 роках.
Однак Главка побудував не лише дивовижно гарну споруду, яку навіть чехи визнають перлиною архітектурного мистецтва, але й продумав план її будівництва настільки точно, що навіть сучасні фахівці схиляються перед його майстерністю. Волога, що випаровується завдяки акаціям та розробленій дренажній системі під шаром гравію, запобігає руйнуванню цегли. Саме Главка заклав у проекті насадження акацій, які не лише прикрашають подвір’я резиденції, а й здатні за допомогою коріння висмоктувати воду, що підходить до підмурків стін. А труби, які відводять воду з даху, проведені спеціальним підземним каналом. Таким чином на будівлі — ніяких «зморшок часу», окрім даху, якому конче необхідний ремонт. Проте подібну черепицю сьогодні можуть виготовляти лише в Австрії та Чехії.
До ансамблю резиденції належить і Церква Трьох Святителів — Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та Василія Великого. Хоча в 1940-х її, які інші церкви, закрили, а в 1950-х облаштували в ній електронно-обчислювальний центр, вона все ж таки щасливо пережила релігійні міжусобиці. Справжнє церковне життя у ній відновилося аж у 1991 році. Кажуть, що акустика в її стінах найкраща в Україні. Сьогодні в цій церкві проходять своє навчання студенти-теологи Чернівецького університету, про яких завжди ходили по місту легенди, навіяні заборонами. Теологічний факультет почав функціонувати в Чернівецькому університеті з часу його заснування — у 1875 році. Однак у 1940 році з приходом на Західну Україну радянської влади теологічний факультет, як і церква, був закритий. Його діяльність була відновлена лише в 1993 році у складі єдиного філософсько-теологічного факультету з відділами філософії та теології. Сьогодні студенти та викладачі теологічного факультету досліджують проблеми стану та перспектив міжконфесійних відносин на теренах Західної України, феномен релігійності, відношення церкви й держави. Унікальність цього факультету полягає в тому, що він є єдиним теологічним факультетом в системі вищої світської освіти України.
На жаль, автор так і не побачив своє творіння у завершеному вигляді. Захворівши, Главка змушений був повернутися на батьківщину — в чеське село Лужани. Говорять, що архітектор вклав у резиденцію і здоров’я, й душу.
