Насправді, цей фільм мав би з’явитися ще понад 40 років тому. Ще до «Доктора Но». Бо саме «Казино «Рояль» є першим романом, головним героєм якого з волі його автора, Яна Флемінга, став суперагент Джеймс Бонд. Але склалося, як склалося. І тому зараз, після закінчення холодної війни, котра живила сюжети Флемінга, після того, як ці сюжети вичерпалися і для кожного фільма почали видумувати все нові й нові колізії — маємо нагоду подивитися, як же власне зароджувалася знаменита історія 007.
Варто, втім, почати з головного контраверсійного питання. З персони виконавця. Здається, нічого важливішого для фанатів серіалу не було, аніж те, чи впорається Деніел Крейг iз роллю мачо- суперагента. В цілому — впорався. Крейг намагається відтворити такого собі початківця, в якого ще немає ані чарівного суперавтомобіля, ані всілякого шпіонського приладдя, яким його постачає британська Корона. Звичайно, в ньому не стільки мужності, скільки в Коннері, або шарму, як у Мура чи Броснана, але достатньо, щоб не виглядати недолуго. Трохи кумедним його роблять повні вип’ячені губи, але він справді дуже старається. І дещо в нього таки виходить — принаймні, в рамках такого, за великих рахунком, підлітково-розважального кіна. Бігає, стрибає, стріляє, п’є коктейлі, зачаровує дам і грає в карти непогано. Коли ж доходить до трохи серйозніших переживань та реакцій, то починаються проблеми. Але таких сцен небагато.
Звичайно, певну проблему складала адаптація романа до сучасних реалій. Адже «Казино «Рояль» написане саме у розпал тої-таки холодної війни, так що вдавати, що нічого не трапилося, не вийшло б. Отже, фільм наповнений масою прикмет сучасності, від ноутбуків до згадок про 11 вересня, а йдеться про початок кар’єри Бонда, який на сьогодні, взагалі-то, вже мав би бути на пенсії. А втім, фактична точність для такого жанру не є найголовнішою.
У чому фільм дійсно вдалий — так це в частині, до якої найбільш дотичний творець Бонда. Все ж таки дуже відчувається, що сюжет заснований на тексті Флемінга. І фабула багата на захопливі повороти, і діалоги дотепні, і навіть смішні жарти трапляються, і це дуже відрізняється від суцільного занудства і пафоса, що перевантажували попередню картину, де Бонда змусили кришити бідолашних північнокорейців. Що ж до такого важливого компоненту, як трюки, спецефекти тощо, то тут команда постановників нічого оригінального не придумала, але кілька яскравих кадрів таки намалювали. Наприклад, затоплення будинку у Венеції. Або гонитва за найманцем-підривником по будівельних кранах на початку фільму.
Тобто, зробили що змогли. Для всіх бажаючих повністю відімкнути мізки на пару годин — те що треба. А така потреба виникає у всіх хоч іноді. Тривожно лише, що ресурс Флемінгових сюжетів вичерпався. Значить, у наступній картині слід очікувати на якусь нісенітницю про мусульманську лазерну гармату або про російську термоядерну мафію…
