Стіни священної Софії Київської розквітають візерунками. Німа дзвіниця собору надихається музикою шалених дзвонів, у повітрі над площею літають... янголи, з небес посипаючи люд пір’ям прихильності. І все це не сон, а калейдоскоп спогадів про перші кроки весни у Києві, які традиційно приправлені французьким шармом.
Цього року Французька весна — культурна програма з вісімнадцяти заходів, які організовує Французький інститут в Україні у 9 містах країни, розпочалася виставою «Галілео» театру «Deus ex machina» на Софійській площі у Києві. Це місце дедалі частіше стає точкою мистецьких усвідомлень, висловлювань та переживань, що супроводжують важливі моменти життя міської громади.
1 квітня для киян зазвичай день тихої приязної посмішки, а не парад гучного гумору. І тому вистава театру, який назвою своєю нагадує про фокусно-механічну появу богів в античному театрі і водночас драматургічний прийом, який застосовується, коли сюжет заходить у глухий кут і не розв’язується жодним логічним засобом, стало чудовим підсумком дня з уже не тижня і не місяця, а довгих часів випробування перемінами.
Фоторепортаж: «Французька весна-2017»
Зірковим вісником надії став її герой — Галілео Галілей, який ніколи не казав: «І все ж таки вона обертається», і якого ніхто не збирався спалювати. Мужність виголошення атавізму божественного створила правдивий міф про нескореність розуму. Насправді католицька церква доволі швидко зняла всі заборони на книги вченого, згодившись, що звинувачення у перевищенні повноважень розуму, дорівнювання людського пізнання божественному несповна є свідченням власної мудрості.
Дорогою до гільйотини Робесп’єр прокричав у вікна Дантону: «Я на тебе чекаю». Може, й справді абсолюти істини, справедливості, гармонії існують, але точно — в іншому світі.
Величезна сфера, закріплена на десятиметровій стрілі підйомника, ніби від захопленого подиху тисяч глядачів поволі підноситься до небес. Посмішка місяця надає їй кварцове випромінювання. Виникає настрій медитаційного налагодження, завдяки якому у просунутих може відкритися третє око, здатність виходити за межі простору і часу.
Сплетіння металевих кілець раптом являє масонський, пацифістський, кельтський хрести. Навіть сварога бачиться у певні моменти обертання сфери. Внутрішній голос підказує платонівську назву для цієї чудової картини «Час — рухома подоба вічності».
Винайдений Галілеєм телескоп, як диригентська паличка при виконанні симфонії надсоціального, підбадьорює ансамбль духовних практик. А сам винахідник з краєчку земної кулі закликає зібрання сміливим оком, мужнім серцем, світлим розумом сягати вершин вірувань, глибин міфів, у знаках і ритуалах (за порадою Юнга) розкодовувати втілення колективного підсвідомого.
Здається, серця забилися спільним ритмом, коли з’явилася куля, яка своїм розгойдуванням закріпила асоціацію з маятником Фуко. Дівчинка почала кататися на ній, потім літати із нею, і нарешті, танцювати в повітрі. Ціла карусель з повітряними акробатами закрутилася як Земля навколо Сонця, а самі артисти набули свободи від земного тяжіння. Та й у глядачів, здається, попливла земля під ногами.
Циркові трюки, безліч різноманітних сальто вражали не стільки карколомністю, скільки вишуканістю пластики. І тіло людське, яке, частіш за все, видається ковпаком блазня, впевнено нагадало про геніальність творіння. Сама ж сфера багатозначністю функціонування — як ядро, око, мильна кулька, дзвін — підтверджувала статус втілення математичної досконалості.
«В кого думи, як зграї
веселих птахів,
Пориваються в небо
у вільному леті,
Хто пливе над життям,
той по звичній прикметі
Мову квітів збагне,
вчує дерева спів»
Шарль Бодлер
Люди, відкриті до мистецьких послань, які зібралися на площі, ніби утворили хоровод без рук, безкінечну рухому спіраль, уповільнену роздумами над побаченим і почутим.
Простий феєрверк, який у прейскуранті називається «Срібний дощ», став Чумацьким шляхом, що виник несподівано і так само розчинився. Вогняні комети здалися стрілами-вказівниками, які зі сфери у найвищій точці її підйому намічали нові цілі у вічному шляху до пізнання усього сущого.
Французьку культуру несуть по світу її посланці-пілігрими прекрасного, декларуючи єдність людства, проголошуючи найвищою ціллю людини розвиток себе із себе самого.
Певен, колись і наші мандруючі філософи-митці даруватимуть добрим людям усього світу українську весну, буяння почуттів, аромат нашого світосприйняття.
