Оскільки усе цивілізоване людство, а зокрема й український народ, прямує до побудови споживацького суспільства, цілком логічно, що однією з нагальних потреб пересічного обивателя є вмотивований вибір найкращих і найпрестижніших (а до того ж, ще й історично обгрунтованих досвідом людства) розваг, серед тих, які може запропонувати йому відповідна індустрія.
На жаль, вибір споживача обмежений через погану поінформованість у царині розваг і він, як правило, орієнтується на обмежене коло забав.
Проте, підійшовши до проблеми комплексно, мусимо звернути увагу на те, що поняття «розваги» не обмежується лише звичними формами відпочинку.
Адже «розваги» включають: азартні ігри (карти, перегони), спорт, видовища (кіно, театр, цирк, шоу, покази мод тощо), різноманітні хобі (колекції антикваріату й коштовного каміння), мистецтва, кулінарію і т. ін...
Одне слово, цілий світ — не менш безглуздий, ніж світ ділової людини.
Світ, який, спокушаючи своїми принадами, вчить споживача відрізняти справжні забави від брутальних підробок, контрабанда яких компрометує високу ідею мистецтва споживання.
Однією з улюблених форм громадського спілкування ярмарки стали за доби середньовіччя. Влаштовувалися вони за сприяння монастирів у дні церковних свят, за що ченці й отримували неабиякі прибутки, обкладаючи ярмаркову торгівлю високим податком.
Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, камер-риторів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, «операторів» (які продавали настойки, мазі й чудодійні ліки і, аби завоювати покупців, наймали безробітних акторів, які, у свою чергу, розігрували фарси, котрі мусили зібрати роззяв навколо шахраїв та їхнього краму).
На ярмарках народжувалися найдивовижніші винаходи й звичаї:
— у Відні з 1382 року перегони повiй i чоловiків (переможниця отримувала відріз оксамиту);
— у Парижі — показ носорога і перша ярмаркова кав’ярня;
— в Англії — продаж жiнок, які набридли своїм чоловiкам («деякi письменники, — глибокодумно писала тогочасна преса, — вбачають в пiдвищеннi цiн на жiнок ознаку розвитку цивiлiзацiї»); зазвичай чоловік приводив дружину з мотузкою на шиї на ярмаркову площу, де продавалася худоба, прив’язував її і продавав у присутності необхідної кількості свідків тому, хто давав більше за інших (покупцями яких зазвичай були вдівці або холостяки) і судовий чин встановлював ціну, що рідко перевищувала декілька шилінгів. Після продажу жінка вважалася законною дружиною того, хто її придбав;
— у Нiмеччинi — «продаж дiвчат з аукцiону» («найкоштовніша» присуджувалася хлопцевi, який бiльше заплатив, i дiвчина ставала його партнеркою по танцях на увесь рiк чи до храмового свята);
— в Індії головним ярмарковим центром у серпні — вересні стає місто Тарнетар, де влаштовується ярмарок наречених на честь легендарного весілля Арджуни і Драупади;
— 1 серпня відзначається свято Lammas Day — «меса короваю», під час якого шотландці та ірландці влаштовували ярмарки, на яких укладали тимчасові, іспитові шлюби, котрі тривали протягом одного року і одного дня...
6 січня по всій Україні починався Хрещенський ярмарок тривалiстю 20 днів. Потім йшли Троїцький, Духовний, Успенський, Покровський ярмарки, що тривали від 15 до 20 днів (таким чином, тільки у 1779 році у Харківськiй губернії було проведено 271 ярмарок).
Ярмарки були ледве не найулюбленішою подією і в одноманітному житті українських селян. Задовго до світанку селяни пішки або на возах вибиралися з сіл і довгою чередою тягнулися до місця ярмарку, де вирішивши господарчі питання, розважалися. Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмові свята або родинні торжества. На ярмарках поміщики зазивали селян на слободи (cпеціальні поселення, звільнені на деякий час від сплати податків). Для цього вони споряджали своїх людей збіжжям і горілкою, а ті вбивали на торговій площі кілок з табличкою, на якій були викладені умови і вигоди слобідського життя. Тут же прилюдно повідомляли про скоєні злочини, прикмети злодіїв тощо.
У Києві під час контрактових ярмарків усе місто ставало галасливим і багатолюдним. Адже контракти були не тільки місцем підписання угод, але й місцем веселого дозвілля поміщиків. Пани привозили з собою на контракти по декілька діжок золота й срібла; в крамницях платили шалені гроші за річ, що сподобалась, відраховуючи продавцеві стільки, скільки той просив. Контракти вважалися також і гарною школою світськості — тут влаштовувалися шлюби, справи, програвались у карти маєтки, рікою лилися вина.
За часів процвітання контрактів на Контрактній площі постійно юрмилися пани, шляхта, купці, чиновники, духовенство, ксьондзи, офіцери, «балагули», було чутно різні мови, рундуки були обклеєні оголошеннями про духмяні парфуми і фарби, концерти, опери, водевілі, в балаганах показувались «вчені» звірі, в кухмістерській Чока продавались анчоуси, фірма Норблін і бр. Вернер виставляла срібло, Морсікані — розфарбовані літографії, Міклашевський — фарфор, італійці — цінні картини і естампи, у м’ясника був виставлений доморослий Поттер, у табачника — екзотичні турчанки, у цирульника — сценка а ля Мірис, в трактирах гра в азартні ігри, для приїжджих був спеціальний «гостинний будинок»...
На українських ярмарках народилися нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; райок — ярмаркова скринька з двома круглими отворами, в яких були збільшувальні скельця, крізь які глядачі розглядали картинки, що були прикріплені до дерев’яної осі, що оберталася всередині ящика; балаган, репертуар якого складався з примiтивних п’єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомiм, iнтермедiй, спiвiв, танцiв, виступiв силових акробатiв, факiрiв, дресированих ведмедiв, з демонстрацiї рiзних фокусiв та з неймовiрних обiцянок показати теля з п’ятьма головами, жiнку-змiюку, дiвчину Марiю, найтовщу в свiтi, тощо; в балаганах використовувалися декорацiйнi ефекти, польоти, провали, перетворення, повзали гiгантськi змiї, оживали клумби квiтiв, лiтали добрi й злi духи й обов’язково вживалися свiтловi ефекти — схiд i захiд сонця, водоспад, видiння).
Григорій Квітка-Основ’яненко писав про подібні видовища в повісті «Ярмарка»: «...Сколько стоило матушкам и женам слов, ласк, убеждений склонить батенек и миленьких супругов, чтобы заставить их расстаться с четырьмя целковыми за ложу! Первым, т.е. матерям, благовиднее было упрашивать батенек: каждая, получая на день расходные деньги, приговаривала: «А еще же на этот проклятый театр!.. Семь с половиной часов вечера; театр наполняется. Экипажи один за другим тянутся к подъезду, на лестницах беготня; все приехавшие девицы спешат занять ложу, усесться и спокойно поглядывать на входящих в кресла, и не только поглядывать, но разглядывать, а которой фортуна поблагоприятствовала, так и переглядываться с сидящими в креслах. Музыка уже измучилась над третьею увертюрою и еще должна строиться к четвертой... Как ни велик был съезд, но из театра разъехались все без больших приключений...»
Історія ярмаркових розваг — це пригодницько-бюрократична хроніка винахідливої боротьби митців з абсолютистською бюрократією, а відповідно й законодавством. І фіксується ця історія в основному документі з історії мистецтв — поліційних протоколах:
— коли Французька комедія, отримавши від короля монопольне право на влаштування вистав, повела боротьбу проти ярмаркового театру і 1707 року досягла своєї мети — ярмарковим театрам було заборонено використовувати діалог, останні, пручаючись, вигадали п’єси-монологи, в яких монологи йшли один за другим, причому коли один виконавець з’являвся на сцені, інший її залишав;
— французька комедія знов поскаржилася королю, внаслідок чого ярмарковим театрам було дозволено виставляти лише пантомімно-акробатичні видовища і заборонено виставляти вистави з живим словом, на що ярмаркові театри відповіли новим жанром «п’єс у надписах», котрий розігрувався із закритим ротом: актор, виходячи на сцену, діставав з кишені рулон паперу, на якому була написана великими літерами його роль, після чого пантомімою розігрував те, про що йшлося в тексті, інколи ж, не промовляючи слів, актори співали, що й дало поштовх для народження нового жанру — комічної опери;
— проти ярмаркового театру повстала Королівська музична академія — привілейована оперна сцена, котра єдина мала право виконувати музичні твори в Парижі, однак і це не зупинило акторів — оркестри стали виконувати популярні мелодії, в той час як актори тримали в руках тексти куплетів, а спеціально розсаджені в публіці люди починали виспівувати слова ролі на відомий мотив. Оскільки співали не на сцені, а в глядацькій залі, поліція не мала підстав для втручання і заборон вистав;
— п’єси, що демонструвалися на сценах ярмаркових театрів, відзначалися непристойністю, проте саме це й збирало на них знать, котра оту саму непристойність критикувала, але — охоче заповнюючи ложі, збільшувала прибутки комедіантів...
Проте не лише вистави для роззяв показували під час ярмарків. Як пише автор «Історії Русів» — «... Уряд польський без усiляких про те дослiджень i довiдок повелiв гетьмановi Павлюзi живцем зiдрати з голови шкiру i набити її гречаною половою, а старшинам його повтинати цiлком голови i їх разом з чучелом гетьманської голови вiдiслати на позорище до мiст малоросiйських. За сим повелiнням виставлено було голови тiї на палях у Нiжинi, Батуринi, Уманi та Черкасах, а чучело гетьманське — в Чигиринi; а згодом спалено всенародно пiд час ярмаркiв»
Але одного разу кількість утисків (у тому числі й інтелігентського шкварчання) перевищила здатність (чи бажання) ярмаркових театрів пристосовуватися, вони перестали існувати, а відтак і сплачувати податки, залишивши на згадку про себе лише низку нових жанрів і творів — переважно комедій (тільки «Сорочинських ярмаркiв» — опера, балет, оперета — існує сім).
То чого ж вартий отой ярмарок?
«Якщо Господь загострить зір і слух вартового, той побачить істину міста і не стане протиставляти лемент новонародженого плачу за мертвим, ярмарок — храму, веселий квартал — подружній вірності: усе це разом відчує він як Місто...» (Антуан де Сент- Екзюпері, «Цитадель»).
