Так можна стисло передати суть полемічних заміток Миколи Несенюка («День», 6 жовтня 1999 р.). І, ви знаєте, за 6 днів уже дуже багато думок довелося почути. У цілому люди погоджуються з автором, кажучи про те, що: «Усі негаразди нашого сьогодення відбиваються на улюбленій грі». Я лише узагальнив сказане фахівцями футболу, тренерами, футболістами, пересічними уболівальниками.
Майже тиждень слухав різні думки, навіть в одній з київських газет вже і відповідь авторові полеміки прочитав. Там дуже вже злобно атакує рівненського публіциста столичний автор. Та буквально через день його твердження про те, що про політизованість футбольної царини в Україні можна писати лише будучи сильно скривдженим владою і людьми, спростовує саме життя — матч збірних Росії і України на обох телеканалах, що його показували, мав явно політичне забарвлення. І, думаю, раділи після матчу не тільки мільйони моїх земляків, раділи і в російській глибинці (як це не парадоксально): «Поставили українці на місце «столичних снобів і зарозумілих штучок». Може зможуть озирнутися навколо і побачити, що Росія — це не Москва, а ми — люди з інших міст і сіл!» Так, так і це присутнє. Знаю, тому, що співробітничаю у прямих ефірах з двома російськими станціями і за ці дні почув у таких ефірних включеннях немало коментарів та інтерв'ю з багатьох російських регіонів. Адже усі ми чудово розуміємо (і у «совкові» роки відчули це на собі): «Москва не тільки сльозам не вірить, вона їх впритул не бачить і замикає все на себе, не дивлячись углиб країни». Однак цей приклад я наводжу не для того, щоб відвести Вас, шановний читачу, убік від наших проблем. Думаю, у багатьох уже з'явилася думка: «Адже у нас сьогодні Київ так само поводиться!».
Ось тут і давайте трохи поговоримо про футбольну політику, бізнес, політичні кар'єри і про відсутність будь-якої політики щодо регіонів...
Я згоден з тим, що раніше політичні мотиви на клубному рівні не так випинались, переважав усе ж спортивний азарт і нас уболівальників цікавив, насамперед, результат. Причому перемоги у матчах зі «Спартаком», московським «Динамо» або ЦСКА українським болільником сприймалися з подвоєним ентузіазмом. Щоправда, тоді Україна мала у вищій «радянській» лізі дуже сильне «Динамо», «Дніпро», «Шахтар», «Металіст», «Чорноморець», «Зорю»... І знову повернімося у сьогодення (ви вже зрозуміли), у нашій лізі лише один клуб у Києві (ЦСКА поки що не враховуємо) — «клуб-олігарх». Я сам — фанат київського «Динамо», дуже переживаю його поразки і щасливий з його перемог на міжнародній арені, та тільки не у матчах внутрішнього чемпіонату, де немає для динамівців справжніх суперників.
У цьому клубі зібрано найкращих гравців з усієї України та її околиць. «Динамо» має три склади і не має права не бути чемпіоном бо... І це ви вже зрозуміли — клуб не просто футбольний підрозділ, а й прекрасний новоутвір нового нашого бізнесу — дах, що стоїть уже на титаномагнієвих запорізьких «стовпах» з підведенням могутніх нафтопродуктових нафтопроводів, золотими жилами-нервами і з банківською начинкою. Чи не ознака це, що футбол використовують не тільки як гру, а передусім, як кошти для захоплення сфер політичного впливу. І багато наших батьків-політиків і не помітили навіть, як їх футбольна прихильність перетворилася на залежність. Вони вже просто зобов'язані лобіювати, однак не інтереси футболістів та тренерів, що займаються власне футболом, а інтереси окремих фінансово-кланових груп. Тут і динамівському футболу живеться добре, а в інших — нестоличних клубах це неможливе. Необхідно бути у Києві і... Повертаю вас до абзацу про московські звичаї. Ось таку «нефутбольну політику» і не люблять вже у будь-якому місті країни. Адже нічого нового, цікавого і прогресивного у житті футбольної периферії не відбувається. Залишається сподіватися лише на те, що проб'ються все-таки до конкретної роботи незалежно мислячі, розумні і чесні фахівці (згодом у всіх сферах, не тільки у спорті) і ми зрозуміємо, що без периферії немає країни, і, що нехтувати думками та ідеями людей, «не вхожих у сфери», зовсім не варто. Багато у чому, як я зрозумів, цим і мотивував стиль і спрямованість своїх заміток про політичний футбол Микола Несенюк із Рівного. Ну а іронія і сарказм — прийом автора і ображатися на те його опонентам не варто. Давайте розуміти (або хоча б прагнути до розуміння один одного), тоді всіма нами складно буде грати в політичний футбол. Я упевнений, сьогодні більшість у нас здатна думати і добре, що думки будить така гра, як футбол.
