Цей вернісаж проходить у рамках проекту міжмузейної співпраці. Його організовано Національним музеєм імені Андрія Шептицького (Львів), і він запрошує познайомитися з унікальними художніми пам’ятками української культури. Нагадаємо, колекція почала формуватися ще з 1905 року — з моменту створення музею митрополитом Андрієм Шептицьким. Вона охоплює період найбільшого розквіту корогв в Україні й цінна тим, що вперше демонструється за межами Львова.
Українські корогви — оригінальне та малодосліджене явище національної культури та мистецтва. Вони є відображенням найважливішої сфери духовного життя нашого народу, ілюструють неоднозначний і, часом, складний період історії, а також відображають художні смаки, культурні тенденції. Корогви — символ, який завше виконував парадно-репрезентативну роль. Належали корогви, як правило, до найбільш шанованих святинь нації, а їхнє використання пов’язане з різними ритуалами чи обрядами.
Як і багато європейських пам’яток того часу, українські корогви XVII — початку XX стст. змістом і художніми особливостями відрізняються за своїм призначенням — військові, цехові, церковні та магістратські. Останні змальовували символіку міста, яке мало магдебурзьке право. Що стосується військових корогв, то це були, в основному, корогви козацького війська XVII — початку XX стст., які в період воєнних дій мали розпізнавальне та інформаційне значення. А оскільки зображення на корогвах було розраховане на сприймання з далекої відстані, то характерною для них є декоративність і колірна виразність.
Основу експозиції становлять церковні корогви. Використання прапорів у церковних процесіях в українських храмах зафіксоване декретом короля Зигмунда I Старого, який було видано ще 1512 року. Цим декретом, зокрема, підтверджувалися права Церкви і давався дозвіл на винесення корогв із храму під час релігійних обрядів, що, власне, стало відповіддю на скаргу перемишльського єпископа Антонія щодо утисків православних єпархій.
На церковних корогвах обов’язковим є зображення святого, події зі Святого Письма чи свята. Розвиток цього типу корогв відбувався в тісному зв’язку з іконописом. На відміну від військових, цехових, територіальних корогв, які нині майже зникли або зазнали істотних змін, церковні дійшли до нас практично без змін.
Особливе місце на виставці посідають похоронні корогви. Як правило, їх поділяли на два типи — епітафічні та скорботні. Особливим призначенням епітафічної корогви було увічнення людей високого військового становища. Традиція ця виникла в період, коли похорон лицаря супроводжували його прапорами та залишали їх при могилі. Скорботні ж корогви, виконані в темному колориті, змальовували, як правило, алегоричні композиції, пов’язані з обрядом похорону, і виражали ідею смерті в її християнському розумінні. Незначне поширення таких корогв в українських церквах пояснюється особливостями східної християнської культури, спрямованої не на поклоніння пристрастям Христовим, а на Його Воскресіння та перемогу.
Раритетом можна назвати корогву спортивно-патріотичного товариства «Сокіл» зі Львова, яка датується 1911 роком. Цікава історія цього експоната, який довгий час вважався втраченим. Згідно із записами Тараса Франка, 1923 року прапор було конфісковано поліцією на Яневському цвинтарі під час панахиди по українських воїнах, які загинули в боях 1918 року. Це єдиний прапор львівських військово-патріотичних організацій, який вдалося зберегти в 1950-і роки під час вилучення та знищення «націоналістичних творів».
А «перлина» експозиції — корогва Національної гвардії з Яворова — пам’ятка історії, яка датується 1848 роком (золотий лев у короні, який спинається на скелю). У своєму щоденнику доктор Кирило Трильовський зазначає, що саме ця корогва 1916 року експонувалася на виставці у Відні.
