Формальним приводом організації концерту послужив ювілей маестро: відомий український композитор відзначив 35-річчя своєї творчої діяльності, але насправді Микола Петрович дав справжній майстер-клас для колег по естрадному цеху і подарував публіці зустріч iз улюбленими піснями. Адже твори Мозгового досить рідко виконуються. Як признався композитор, останні дев’ять років він фактично перебував на «засланні». Його не пускали виступати на головну сцену нашої країни. Це сталося після горезвісного інтерв’ю, опублікованого в одній із київських газет, в якому Микола Петрович першим заявив, що не все чудово на нашій українській естраді. Що «живий звук» практично зник з концертів. Що співаки всіх мастей (від рядових до народних артистів) обдурюють публіку, виступаючи під «фанеру», тільки вдаючи, що вони дійсно співають. Що ефіри радіо і ТБ, концертні майданчики заполонили низькосортні виконавці, які виконують низькопробний репертуар. Він закликав своїх колег припинити цей «лохотрон» слухачів, запропонувавши боротися кардинально: злісних «фанерників» позбавляти звань заслужених і народних артистів, щоб не ганьбити ці високі звання. Заява Мозгового стала справжньою «бомбою». Микола Петрович нажив масу ворогів, на нього дулися колеги, вважаючи, що композитор виніс сміття з естрадної хати, ринувшись до високих заступників за захистом, і як результат скандалу — з 1997 року Мозговий став «білою вороною». Але Микола Петрович уперто гнув свою лінію. Його не пускають на столичну сцену? А він організовує естрадні конкурси в Чернівцях і Ялті, відкриваючи нові імена співаків, викладає в Педагогічному університеті ім. М. Драгоманова, пише пісні...
Після помаранчевої революції Мозговий став генеральним директором палацу «Україна». Здавалося б, тепер він начальник: значить, може мало не щодня красуватися на сцені. Але Микола Петрович поринув у організаторські проблеми (домігся того, що поліпшилася акустика залу, сприяв тому, щоб у палаці частіше виступали українські артисти з «живим звуком»). А коли механізм запрацював, і сам вийшов на сцену з сольною програмою. Цим вечором маестро показав, що є в нього творчий порох у порохівницях.
Без пафосу, надівши джинсовий костюм (до речі, ще на початку естрадної кар’єри, «за порушення форми одягу» Микола Мозговий отримав догану, але йому подобаються джинси: в них зручно виступати. — Т.П. ), він дві з половиною години без перерви грав на роялі й співав свої кращі пісні. Причому все «вживу». Дві пісні маестро виконала співачка Ольга Макаренко. Звичайно, за 35 років багато написано композитором. Як правило, Мозговий сам пише не лише музику й аранжування, але й тексти, хоча є в його репертуарі композиції, створені на вірші поетів Андрія Демиденка, Віктора Синьова, Юрія Рибчинського та інших. Програму вечора можна було розділити на два блоки: пісні про кохання й пісні про головне. Зокрема, було виконано: «Чарівна горянка», «Минає день», «Мир под названием любовь», «Лето», «Не станет настоящим прошлое», «Материнська любов», «Зачаровані слова», «Новоселиця» та інші. У Мозгового дуже мелодійні пісні, в них відчувається колорит Буковини — краю, в якому народився композитор. Кожна з них, як маленька розповідь про життя, де сумно-ліричні й завзято-веселі ноти, сучасні ритми і колорит фольклору створюють справжню музичну веселку. На концерті прозвучали твори, написані в різні періоди: в них завзяття, глибина, щирість. Ці пісні хвилюють, турбують душі слухачів і вони непідвладні часові. У залі палацу зібралася публіка різних поколінь. Після кожної пісні ювіляра задаровували букетами і кошиками квітів і до кінця вечора сцена «України» нагадувала філію оранжереї...
У фіналі концерту прозвучав легендарний «Край, мій рідний край». Цю пісню глядачі примусили Миколу Петровича заспівати двічі, підспівуючи разом приспів. За режисерським пультом сиділа Віолетта Мозгова (постановник вечора, а ще дружина й Муза композитора). Вона так і не вийшла вклонитися, залишаючись у тіні свого зоряного маестро, але завдяки їй багато в чому відбулося це свято пісні. Як зазначив один із глядачів: «Микола Мозговий був і залишається творчою особистістю, а чиновник — посада (гендиректора палацу) тимчасова. Як підтвердив вечір — дар писати пісні він не втратив...»
