В Українському домі відбулася демонстрація традиційного аранжування квітів, яку проводили професор школи Ікенобо Іто Масао та пані Ямада Мідорі. Глядачі могли спостерігати процес створення дива під назвою ікебана. Це були композиції від традиційної «рікки» до більш сучасних напрямків. «Рікка» була основною формою ікебани до ХII століття. У буквальному перекладі слово означає квіти, що стоять. Гілки і квіти в цій композиції направлені догори і символізують долю. В них найчастіше присутня сосна, або кедр, криптомерія чи бамбук. В композиції не повинно бути більше нiж 9 елементів і більше нiж 5 видів рослин. «Рікка» показувала красу японського краєвиду: гірські схили на узбережжі, місця поблизу Кіото.
Дуже довго готується матеріал для ікебани, хоча створення самої композиції займає декілька хвилин. Так, в залі, лише за півтори години, з’явилося десять не схожих одна на одну композицій. Пан професор зазначив: «Дуже важливим у створенні ікебани є підбір матеріалу — знайти, помітити цікаві прямі лінії. Аранжувальник може витратити день на його пошуки. Проте цього разу часу було обмаль, тому матеріал надано Київським ботанічним садом».
Традиційна композиція — це точні форми. Як зазначив Іто Масао, він робить ікебану, коли до нього приходить натхнення з неба, спонтанно зробити хорошу композицію практично неможливо.
«Для своїх творів я беру будь-який матеріал, — сказав пан Іто. —Наприклад, пожовкле, навіть трошки пошкоджене листя може бути більш інформативним. Це, як досвід старої людини — вона у віці, проте бореться за життя, і їй є про що розповісти молодим».
Головне в японському мистецтві — це ідея безперервного життя та зростання життєвої сили. Назва ікебана походить від слів «ікері» — живий та «іхана/бана» — «квітка». Японською це означає допомогти квітам виявити себе. Мистецтво ікебани сповідує любов до лінії, водночас, намагаючись передати її бездоганність і підкреслити природність. До ікебани входять три основні компоненти: природний матеріал, ваза і кендзан (пристосування для закріплення композиції). Для створення ікебани найчастіше використовуються декілька гілок дерева або кущів разом з квітами. Для аранжування використовують міцні нерозкриті бутони.
Японська школа «Ікенобо» має 500-літню історію. Вона бере свій початок з храму Раккакудо в Кіото, заснованому на честь буддиської богині милосердя — Ньорін Каннон принцом Сьотоку. «Ікенобо» — це дослівно «келія (бо) біля ставка (іке)». Мається на увазі ставок, в якому колись омивався принц Сьотоку. Зараз виросло вже 45-те покоління майстрів ікебани.
В Роноккадо 45 ченців носили імя Ікенобо, вони навчали мистецтву інших і заклали початок ікебани. Спочатку мистецтво ікебани було доступне переважно поважним людям і виключно чоловікам, проте з ХVII століття воно стало доступним вже більш широким верствам населення. Його чудово освоїли жінки. Зокрема, на суботній демонстрації саме вони допомагали професорові Іто Масао створювати його маленьке диво. Зараз школа Ікенобо нараховує 3 млн. учнів, 400 з яких проживають в СНГ. І все більше прихильників цього мистецтва з’являється і в Україні.
Прогрес в аранжуванні квітів відбувся за часів Йошімаса, який відмовився від складних архітектурних стилів і в співробітництві з художником Сомаі розробив прості правила ікебани. Він прагнув дати кожному можливість насолоджуватись її красою. Новий тип аранжування отримав назву «сейва».
У ХVI столітті з’явився вільний стиль аранжування «нагеіре»: квіти можуть торкатись країв вази, їх можна розташовувати більш природно, не таке суворе ставлення до рослинного матеріалу. Мета — показати красу будь- якого матеріалу.
У ХVII столітті з’явився стиль «сьока,» або «сейка», який став противагою пишній «рікка». Він розвинувся під впливом ден-буддизму та чайної церемонії, і хоча складний для навчання, проте досить популярний.
У ХIХ столітті — стиль «морібана», на створення якого вплинула культура Заходу. Його послідовники прагнуть відтворити красу краєвиду в мініатюрі і поєднають елементи «рікки» та «нагеіре».
Секрет створення ікебани — формування двох протилежних рухів — привабливості та відрази, які є в душі людини. Використавши силу кожної гілки і квітки, об’єднавши їх розміри, форми і кольори отримуємо єдине ціле.
На завершення демонстрації професор Іто Масао створив дві композиції, якi символізували два прапори — японський і український. І закінчив свій показ словами: «Ікебана — це мистецтво без кордонів, тому вивчайте ікебану, мисліть через ікебану, дружіть через ікебану».
