Розвиток та зміцнення всебічних міжнародних зв’язків — предмет постійної уваги керівництва Національної Академії внутрішніх справ України. Почесне місце в ряду таких заходів посідають регулярні презентації актуальних видань із правознавства, історії, філософії, авторами яких є визнані як в СНД, так і далеко за її межами фахівці. Але навіть на цьому тлі подія, що відбулась нещодавно в Академії, викликала жвавий суспільний резонанс. Йдеться про представлення нової суперфундаментальної (1336 сторінок!) праці одного з провідних польських істориків, професора Павла Петра Вечоркевича «Ланцюг смерті», щойно виданої варшавським видавництвом «Rytm». Як зазначив, відкриваючи зустріч з автором, ректор Академії, генерал Ярослав Кондратьєв, заходи такого масштабу закономірно збирають не тільки кращих викладачів і науковців, які працюють в її стінах, але й провідних фахівців гуманітарних установ НАН України та київських вузів. Тема нової книги пана Вечоркевича (до речі, він — професор історії Варшавського університету) ясно сформульована у підзаголовку: «Чистки в Червоній Армії. Роки 1937 — 1939». Хто виступав (доктор філософських наук Олександр Манока, професор-історик з Київського університету Віктор Король, завідуючий відділом Інституту історії України НАН України, доктор наук Олександр Лисенко), підкреслювали: це перша праця в Європі такого обсягу і з такою величезною кількістю опрацьованого фактологічного матеріалу з даної проблеми. Автор працював над монографією близько 30 років. Вражає виняткова наукова добросовісність професора Вечоркевича: десятки, сотні таблиць з точними кількісними показниками рівня репресій по місцях, регіонах, родах військ, тисячі приміток із посиланнями на використані джерела (до речі, серед таких джерел гість iз Польщі особливо відзначив праці відомих українських істориків Ю. Шаповала, Д. Табачника, С. Білоконя, а також російського вченого Олександра Некрича)... Книгу завершує мартиролог із кількох сотень імен репресованих. Ще довго можна було б розповідати про монографію професора Вечоркевича, що без сумніву, відкриває нову сторінку в історичній науці (і не лише польській). А загалом відчуваєш складне, двоїсте почуття: і безмежної вдячності авторові (як влучно зауважив професор Віктор Король, варшавський вчений блискуче доводить, що правда — то є найвище мистецтво історика), і щирої гіркоти: а чому ж піонером у цій справі виявився фахівець з братньої Польщі, який відкриває нам таємниці нашої таки історії, а не українські вчені? В усякому разі, ясно одне: вкрай необхідно якнайшвидше перекласти книгу українською мовою.
