«Деякі люди сміялися, деякі люди плакали, більшість — мовчали. Я пам’ятаю уривок із індуїстського епосу «Бхагавадгіта» — Вішну, щоб довести Принцеві, що той зобов’язаний виконати свій обов’язок і вразити його, приймає вигляд воїна у всеозброєнні і говорить: «Тепер я стаю Смертю, Руйнівником усіх світів».
Ці слова (в оригінальному записі) Роберта Оппенгеймера, видатного американського вченого, є одним зі смислових лейтмотивів альбому київського композитора Святослава Луньова «PARA PACEM — PARA BELLUM» («Хочеш миру — готуйся до війни»; інтерв’ю з цим дуже цікавим вигадником див. у «Дні» 3 лютого ц. р.)
Таємнича сентенція Оппенгеймера, в чиєму житті поєдналися і створення атомної бомби, і конфлікт із професією, і серйозне захоплення містичними східними доктринами, в чималій мірі перекликається з тим, що звучить далі. «PARA PACEM — PARA BELLUM» можна було б назвати музикою трагічного парадоксу; однак чітко прописані формули тут мало застосовні. Адже джерела такі різнорідні, а способи перетворення вихідного матеріалу такі своєрідні, що мимоволі виникає спокуса роздрібнитися в цитуванні, простягнути ланцюжки алюзій між літературою, наукою, історією, власне музикою.
Апокаліпсичні образи Нового заповіту, ядерна фізика, ведичні постулати про «залізну добу», небесні труби, які проголошують останню годину, всеруйнуючі танці індуїстських божеств, світобудова, яка звивається в сувій від рукотворної пожежі… Тут дійсно перетинається безліч культурних контекстів. Насамперед, проте, звертає на себе увагу різкість і глибина емоційних контрастів — від тихої меланхолії струнних («Terra Levis» — «Легка земля») до неприборканого шаленства електронного експерименту («Ante Bellum» — «Перед війною»), від ірреальних звукових просторів («Heavy Water» — «Важка вода») до катартичного «Anthem» — «Гімну» на органі, від зловісного танцю «Калі-юги» до мінімалістичного заспокоєння «Winter» — «Зими» і світлого акустичного підсумку «Abi In Pace» — «Йди з миром»… Можна сказати, що «PARA PACEM — PARA BELLUM» у своїй цілісності є драма людського духу, який метушиться у вічній боротьбі між землею і небесами, між зримою могуттю раціонального перетворення реальності та непізнаваними силами, які є рушієм долі всесвіту.
А ще цей твір Святослава Луньова — про те, що відбувається щомоментно з нами, про те, що приводить у рух усіх богів і наповнює надлюдською енергією стародавні письмена — про життя і смерть; і про те, що за межами цього вічного вибору; а також про те, чи можливий цей вибір узагалі.
