Позавчора, 22 листопада, українці вп’яте відзначали День свободи, а грузини — сьому річницю Революції троянд. Дуже символічно, що саме в цей день у виставковій залі «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» відкрилася фотовиставка «Грузія 2000 vs. Грузія 2010».
На представлених світлинах можна побачити різну Грузію — зруйновану і світлу, у тяжкі періоди й усміхнену, Грузію європейську, Грузію, яка пишається своїми досягненнями. Головне, що хотіли донести організатори — Інститут світової політики, — як змінилася країна за останні десять років завдяки розумним та цілеспрямованим реформам. І знімки грузинських фотографів, зроблені у різні періоди життя країни, — прекрасна візуалізація пройденого шляху. Як зазначив на відкритті фотовиставки Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе, «сьогодні відвідувачі можуть побачити країну, яку нещодавно Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація назвали країною №1 у проведенні цілеспрямованих реформ та ефективних ліберальних змін, а ще у 2004 році вона лежала в руїнах».
Україна й Грузія — дуже близькі країни. Як казала Леся Українка, якби я не була українкою, я б обов’язково була грузинкою. Обидва народи свого часу зробили рішучий цивілізаційний вибір. Але Грузії у результаті наполегливих зусиль, наявності політичної волі у керівництва країни, вдалося реалізувати цей вибір у щоденному житті. Відреставровані будинки, чисті вулиці, гарні школи, добрі дороги на фотографіях — наочний приклад того, чого можна досягти у результаті реформ та зміни власного мислення.
Багато хто, прийшовши на виставку, може запитувати себе: «Чому так?» Думаю, тут довго можна дискутувати на тему ролі особистості в історії. Адже основним рушієм грузинських реформ все-таки є президент Михаїл Саакашвілі. Це політик, що отримав якісну західну освіту і вільно володіє англійською, врешті-решт відчуває свою особисту приналежність до європейського світу...
Водночас не варто сприймати фотовиставку «Грузія 2000 vs. Грузія 2010» як докір Україні. Це швидше спосіб — і саме таке завдання ставили перед собою її організатори — активізувати людей, підігріти інтерес в українському суспільстві до успіхів близької нам країни. Тим більше, коли у Софії Київській розпочалося відкриття фотовиставки, за кількасот метрів на Майдані Незалежності зібралися сотні людей, які знову настійливо прагнуть перетворень у своїй країні.
Адже, як зазначив гість відкриття президент Литви Валдас Адамкус, «ця виставка дуже влучно показує, чим насправді є демократія. Ви можете глянути на ці фото й побачити, що люди можуть зробити у вільній країні. І я дуже радий, що відкрилася вона у той день, коли Україна й Грузія показали всьому світові, що здатні боротися за свободу та демократію». Серед гостей виставки були також Віктор Ющенко та Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Джон Тефф.
Грігол КАТАМАДЗЕ, Надзвичайний та Повноважний Посол Грузії в Україні:
— На організованій Інститутом світової політики фотовиставці ви можете побачити країну, яка лише шість років тому була бідною, корумпованою, без світла і тепла. Але завдяки могутній внутрішній силі, притаманній грузинському народу, сьогодні ми бачимо зовсім іншу країну. Нам вдалося за короткий термін — лише п’ять років — провести реформи в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Звичайно, було важко втілювати ці реформи в життя. По-перше, термін їх проведення був дуже коротким. Окрім того, ми мали внутрішні проблеми територіальної цілісності й проблеми у відносинах із Росією. Частина території Грузії досі окупована сусідньою країною після серпневої війни. Але події 2008 року не зупинили нас, і ми продовжували цілеспрямовано проводити реформи протягом наступних двох років. І, що головне, ми не говоримо, що завершили реформи. Проведення реформ — це постійний процес. Ми рухаємося разом зі змінами, які відбуваються у світі. Також я думаю, що в Україні буде легше проводити подібні реформи, тому що ви не маєте тих важких проблем, які були в Грузії. Україна — стабільна країна. В Україні люди працюють, є виробництво. У Грузії цього всього не було.
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Інституту світової політики:
— Ідея організувати виставку, присвячену грузинським реформам, виникла у нас досить спонтанно. Чому? Грузинські реформи — дуже корисний приклад для України. Сьогодні є багато міфів про те, що на пострадянському просторі неможливо викорінити корупцію. Грузія довела, що можливо. Тому грузинський приклад у цьому питанні для нас набагато важливіший, ніж польський, чеський чи словацький. Грузія сьогодні є невеличким пострадянським економічним чудом. І ми б хотіли це чудо принести в Україну. Але тут багато що залежить від еліти. У Грузії після революції троянд політична еліта оновилася. Це люди, які бачили інший світ, спілкуються англійською мовою, і вони хотіли частину цього світу перенести в Грузію. У Президента Михаїла Саакашвілі на робочому столі постійно знаходяться величезні папки з проектами, які можна реалізувати в Грузії. Він не вигадує велосипед, а просто запозичує найкращі світові моделі. Сьогоднішні грузинські еліти дбають про свою країну, як про власне помешкання. Вони сприймають її, як дім, де мають жити вони, їхні діти, внуки. Саме у цьому підході до країни полягає величезна різниця між українськими та грузинськими політиками. Крім того, у Грузії був дуже потужний стимул довести світові, сусідам, наскільки ця країна може бути привабливою. Це окуповані території Південної Осетії, Абхазії. Для того, щоб вони повернулися до Грузії, їм потрібно показати дуже привабливу модель. Тому, хоч як це парадоксально, для реформ у Грузії багато зробила Росія, запровадивши блокади на ввіз продукції, візовий режим. Таким чином грузини зрозуміли, що у них альтернативи європейській моделі немає.
Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, екс-голова СБУ, лідер політичної партії «Наша Україна»:
— Найголовніше, з чого починала Грузія, — це відмова від радянської системи органів влади. Таким чином через скорочення міністерств, чиновників вони рішуче знищили корупцію. Другим кроком було запрошення молодих людей 20—30 років на керівні посади від Міністерства закордонних справ до силових і правоохоронних органів. Це були дві концептуальні речі з точки зору управління. З точки зору економіки найважливіше, що було зроблено, це максимально лібералізований увесь бізнес і створені максимально преференційні умови для зовнішнього іноземного інвестування. Батумі — це яскравий приклад освоєння іноземних інвестицій у будівництві тоді, коли корупція не заважає їх освоєнню. Я знаю мера Батумі — це молодий хлопець, який чітко слідкує тільки за одним: отримав інвестор одну ліцензію на будівництво — більше ніяких дозволів та перешкод із боку влади. Ось три складові, які сприяли проведенню реформ у Грузії. Україна приречена перейняти цей досвід. У нас два шляхи: реформи — Грузія показала, що це можливо — або російська модель, коли утискаються правоохоронними органами права і свободи й у відповідь пропонуються дотації, якщо вони у нас будуть.
Гаральд ГЕРРМАНН, перший секретар, керівник відділу культури, освіти та меншин Посольства ФРН в Україні:
— Організована Інститутом світової політики виставка дуже важлива. Вона показала ті феноменальні зміни, що відбулися в Грузії протягом останніх 10 років, показала, чого можуть досягти люди, коли отримують можливість іти власним шляхом. Також це чудовий приклад того, як демократія, свобода слова і преси можуть допомагати економічному розвитку країни. На цих фото ми бачимо чудову кольорову країну, що дуже швидко модернізувалася. Я сподіваюся, успішні грузинські реформи у найближчі кілька років стануть українськими реаліями.
Євгеній КИСЕЛЬОВ, ведучий програми «Велика політика»:
— Мені цікаво, прийшовши сюди, побачити, як змінюється Грузія, Тбілісі. Помітно, що багато що змінилося у кращий бік. Зрозуміло, що Грузія — невелика країна і на проведення реформ тут потрібно менше зусиль, ніж в Україні чи Росії. Але у проведенні будь-яких реформ найголовніше — це не масштаби завдання, не засоби, які потрібні на його реалізацію, а наявність політичної волі. Головна причина того, що Грузія змінюється, полягає в тому, що у грузинського керівництва, президента Михаїла Саакашвілі ця політична воля є... Грузія — одна з територіально найвіддаленіших від Європи країн серед тих, які виникли на європейській частині Радянського Союзу. Однак важко навести інший приклад країни, яка б настільки прагнула бути європейською країною, використовувати передовий європейський досвід. Якщо так триватиме й далі, то я не здивуюся, що Грузія буде першою серед пострадянських країн, які інтегруються в Європу, випередивши й Україну, і Росію.
