Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про «панка», квартети і... сни

У Києві завершився фестиваль Chamber music session-2012, або Як створюють бренди
18 вересня, 2012 - 00:00
ВИСТУПАЄ АННА ФЕДОРОВА ТА...
...НАЙДЖЕЛ КЕННЕДІ

Шостий рахунку за ліком Chamber music session нагадував сейшн — власне тусовку (в хорошому розумінні цього слова). Цього разу треба було думати не стільки про репутацію (вона висока), скільки про те, щоб представити фестиваль як культурний продукт: наповнити його, прикрасити, прорекламувати і продавати за гроші. Звичайно, не йдеться про якийсь бізнес (класична музика ніколи не була і не буде популярним комерційним проектом), але те, що Chamber music session однозначно став брендом, місцем, де збираються компанією (і це переважно не філармонійна публіка) та проводять вільний час, — факт.

Для того, щоб привабити іншу публіку (повторення експерименту з фестивалем «Тиждень високої музики з Романом Кофманом»), вперше концерти форуму проходили в залі галереї «Лавра». Із п’ятнадцяти концертів тут пройшло тринадцять, і лише два — сольний концерт піаніста Сергія Бабаяна і заключний концерт, що вимагав чотири роялі на одній сцені, — відбулися в Колонній залі Національної філармонії.

На відкритті в «Лаврі» був аншлаг. Серед охочих побачити і почути британську зірку, «панк-скрипаля» Найджела Кеннеді були дизайнери і художники, театрали і культурологи, бізнесмени і дипломати та інші. Кеннеді затримався з виходом на 40 хвилин, але коли нарешті з’явився, то своєю поведінкою й зовнішнім виглядом дещо шокував публіку, особливо «академічну» її частину. Чоловік невеликого зросту віком за 50 із «панківською» гривкою у спортивній футболці на випуск, неформальних штанах та зношених кросівках підбігає до кожного, хто сидів у першому ряду, й вітається по-своєму — «кулачком в кулачок», а потім виходить на сцену і каже, що всі ми неймовірно красиві... Відкинувши всі епатуючі «штучки» Кеннеді, яких упродовж трьохгодинного концерту з антрактом було більш ніж достатньо (від розпивання пива до відфутболення зіжмаканого нотного листка з текстом прямо в зал), можна сказати, що музикант він надзвичайний. Настільки чиста інтонація при блискучій техніці, відчуття музики (часу, ритму, тексту, динаміки, форми) і природна музикальність зустрічаються серед виконавців не так вже й часто. Назвою концерту Кеннеді поєднав Баха і Фетса Воллера, джазового композитора й органіста. Та насправді персонажів і цитат виявилось набагато більше — тут були і Френк Заппа з Майлзом Девісом, й ірландський фольклор, румунський чардаш, єврейські мотиви та знаменита мелодія з романсу «Очи черные». Тріо музикантів, що супроводжували виступ Кеннеді — Ярек Сметана (гітара), Ярон Ставі (контрабас) і Кшиштоф Дзедзіч (перкусія), — до яких пізніше приєдналася гобоїстка Гордана Іосіфова-Недельковська, вочевидь, обожнюють цього англійця. А по-іншому й не може бути...

Запам’ятався публіці прекрасний квартет флейт за участю легендарного П’єр-Ів Арто. Чудесне тріо у складі Вадима Гладкова (фортепіано), Юлії Іглінової-Мільштейн (скрипка) і Наталії Моргуліс (віолончель), принаймні, Аренський у їхньому виконанні прозвучав геніально. Концерт Бабаяна, присвячений пам’яті піаніста Олександра Слободяника, — окрема тема, тут продумано до деталей і виважено буквально все, навіть тональний план п’єс, які він грав саме в такому порядку, мабуть, мав свою логіку. Добрі слова можна сказати й про концерти дуетів Анни Федорової (фортепіано) і Роберто Траініні (віолончель) та фортепіанного дуету Дельфін Арман і Юн-Хо Чен. Весело, хоч і з нюансами, зіграли «Болеро» Равеля на фортепіано у вісім рук американське подружжя Мерилін Моралес і Кірк Уіппл та французи Марк Соле-Леріс і Фредерік Шавель (як пожартували американці, вони не є подружжям).

Інтелектуальну програму з творів маловідомих німецьких композиторів ХХ сторіччя представили Крістоф Шикеданц (скрипка) і Бернард Фограшер (фортепіано). Несподівано тепло й душевно прозвучав «Німецький реквієм» Брамса у версії для фортепіано в чотири руки, солістів і хору. Цей твір більш відомий у виконанні симфонічного оркестру. Але вокальний варіант — це щось абсолютно особливе, «з середини» пластичне і живе. За це респект хору «Кредо» і диригенту Богдану Шведу. Також в один вечір «змагалися» два квартети, Post Scriptum і Квартет Шимановського. Це — два окремих концерти зі своїми програмами, але гарне враження лишили по собі обидва. Порадував шопенівською програмою піаніст Кевін Кеннер, хоча квінтет, який зіграв разом із ним перекладення Першого концерту Шопена, видався не таким потужним. Вечір, у програмі якого вказане історичне фортепіано — піанофорте — був для київської публіки майже шоу, адже в нас такого інструмента нема і більшість його ніколи не чула. Але цікаво було, відкидаючи звичні, нав’язані багаторічними університетами слухові образи, почути нарешті «справжнього» Моцарта.

Щиро кажучи, на закриття фестивалю вже довелося йти через силу. Не тому, що там в програмі заявлено твір Карла Черні, муштрування етюдами якого в музичній школі згадується як жахливий сон. Давалася взнаки втома від щоденних походів на два, хоч і першокласних, вечірні концерти і недосипання через пізні повернення додому. Втім, заключний вечір виявився легким: Олександра Зайцева і Дмитро Таванець переконливо трактували рояль... як ударний інструмент, Ірина Алексійчук та Юрій Кот зіграли твори Алексійчук для двох фортепіано так, ніби станцювали. А бадьорий і життєрадісний концертний квартет для чотирьох роялів Черні зіграли на біс.

Олеся НАЙДЮК. Фото надані організаторами фестивалю
Газета: 
Рубрика: