Нинішній тур москвичів стане ювілейним. П’ять років тому зародилася прекрасна традиція знайомити киян із кращими виставами прославленої російської трупи. Цього разу «Современник» покаже свої резонансні роботи — «Сладкоголосая птица юности» Теннессі Вільямса і «Бесы» Федора Достоєвського. Організатори гастролей — компанія «Advice» — упевнені, що ці вистави не залишать байдужими наших глядачів.
«Сладкоголосую птицу...» поставив молодий російський режисер Кирило Серебренников. Текст Вільямса Ніна Садур доповнила містичними вставками. Це оповідання про те, як молодий чоловік повертається до рідного міста разом із кінозіркою, що вийшла в тираж. Тут залишилася його кохана дівчина, дочка місцевого багатія. Молодий красень склав грандіозний план: екс-кінозірка допоможе йому і його Джульєтті зробити кар’єру в кіно. Але ситуація піде зовсім не за його ретельно розробленим сценарієм. У виставі парочка зупиняється в будинку для старих, а не в готелі. Виявилося, що Чанс Вейн (Юрій Колокольников) приїхав до міста мертвих. На сцені вовтузяться його дивні мешканці. Режисер вибудував виставу з кінематографічною жорсткістю, ясно, чітко, раціонально. Він розвертає перед глядачами історію, яка дивує й лякає... Мовою чорного гумору Серебренников розповідає про неминучу плату за гріхопадіння. Марина Нейолова грає кінозірку, принцесу Космонополіс і бідну Гевенлі. Акторка єдина в двох обличчях. Обидві ролі прима «Современника» грає блискуче. Ось перед вами пройдисвітка, цинічна, безпутна баба — і раптом абсолютно інший образ: ніжна, позбавлена ознак віку істота. Цю виставу можна назвати справжнім бенефісом Нейолової — театральної суперзірки московського кону.
«Біси» — одна з останніх прем’єр «Современника». Слідом за Достоєвським і Камю, що написав інсценування роману, Анджей Вайда розповідає страшну історію духовної деградації російського суспільства. Режисерська рука тут подібна до різця творця. У залі глядачі уважно стежать за сюжетом. Часом сміються, а то несподівано завмирають, слухаючи слова Верховенського-молодшого (Олександр Хованський) про провокації, підпали, вбивства, розбещування суспільства, дивлячись, як кружляють біси в чорному одязі сценою і як смиренно один iз них сідає послухати євангельську притчу про свиней, в яких увійшли біси.
Дію вистави вибудувано поепізодно. Є «оповідач» (Сергій Юшкевич) — живий, жвавий молодик, зі здибленим рудим волоссям. Він не коментатор подій, не сполучний «елемент», а активний учасник того, що відбувається. А служки театру, названі режисером «чорними фігурами» (Руслан Ковалевський, Кирило Мажаров, Рашид Незаметдінов, Володимир Суворов), у комбінезонах і масках схожі на «бісів». Від них у виставі галас, мертве деренчання деренчалок, зітхання, стогони, крики потойбічного, «диявольського» світу. Психологічні типи дано у виставі в сконцентрованому стані, есенцією людської сутності. Неприємно обпалює нервова напруженість Олени Яковлевої, яка грає Лебядкіну. На виставі цікаво стежити, як віртуозно Ігор Кваша (Степан Трохимович Верховенський) робить свого героя то смішним, то безглуздим, по-дитячому безпорадним; і як героїня Тамари Дегтярьової (Парасковія Іванівна) намагається бути розсудливою, суворою чи раптом впадає в кокетливу ображеність, старечу примхливість. Прекрасний у ролі капітана Лебядкіна Сергій Гармаш. Актор щедрий за фарбами, заразливий своєю розмашистістю, грою в хитрість і гострий розум.
Всі актори, зайняті в постановці, з величезною теплотою згадують період репетицій. За їхніми словами, знаменитий польський режисер Анджей Вайда дав «современниковцам» справжній майстер-клас. Фактично кожен епізод великого літературного полотна, перетвореного для сцени він зумів відкрити своїм стилістичним ключем. А історію бісів не закінчено. «Бесы» Вайди — це оповідання про боротьбу зла з добром і про те як вирватися з виру морального свавілля. Режисер і театр «Современник» не дають нам, глядачам, готових відповідей. Вони ставлять непрості питання і нам самим потрібно шукати ключ до їх розв’язки. Головне, щоб слова Достоєвського були почутi. Три години вистави для публіки проходять на одному диханні. Слухають Ф. М. Достоєвського. І глядачі вийдуть приголомшені тим, як давно все головне вже сказано. Ми шукаємо пояснення своїм гріхам, помилкам, стражданням, а Федір Михайлович, на випередження сторіч, все вгадав про грядущі потрясіння та нещастя...
