А справді, про що? Які сюрпризи таїть у собі нічний поїзд на кордоні? У чому краса Мохакара? Не поспішайте напружувати фантазію, смикати спогади, ворушити підзабуті знання про те, що не стосується вашого нинішнього життя. Про все це, як, втім, і багато іншого, можна дізнатися на виставці графіки київської художниці Тамари Поліщук, що відкрилася в галереї «Образ».
Для «Образу», що розташувався у відділі естетичного виховання столичної бібліотеки імені Салтикова-Щедріна (знайдіть вдаліше місце для демонстрації творів сучасного мистецтва!), це — дебют. Для Поліщук, яка встигла взяти участь у художніх виставках і конкурсах в Україні та за її межами, це — перша персональна експозиція. Її графічні аркуші не випадково опинилися в «Образі», бо критерій галереї, коротко викладений її куратором Галиною Солонько: «Високі професійні якості авторів».
Нещодавно Тамара закінчила асистентуру стажування Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури України, але як самобутній художник заявила про себе давно. Крім того, на відміну від багатьох однолітків, ще в Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка чітко уявляла свою майбутню спеціалізацію. Ілюстрація — ось та сфера графічної творчості, в якій хотіла вдосконалюватися й надалі. Поліщук зберегла дуже рідкісну нині рису: любов до читання, що називається, справжньої літератури. Тому й виникло бажання — поділитися з іншими, потенційними читачами, шанувальниками образотворчого мистецтва — враженнями від тієї або іншої книжки. Вона цінує оригінальний склад, вишуканість образу, тому не дивно, що, поряд із серією робіт до роману «Перверзія» Юрія Андруховича (до його творчості особливо небайдужа), існують і композиції, навіяні казкою Ганса Християна Андерсена «Ельф трояндового куща».
Графік не створює прямі «переспіви» сюжету. Вона ставить собі складніше завдання: зробити композиції «за мотивами», доповнивши сюжет літературного твору своїми, не менш талановитими, думками-образами «з приводу» законів людських взаємовідносин, відчуття власного «Я» в контексті прогресуючого процесу знеособлення суспільства тощо. Безумовно, прагнення творчої незалежності примусило Тамару не відмовлятися й від станкових робіт. Тим більше, що вона — учасниця багатьох пленерів: в Україні, Польщі, Хорватії. А цього року отримала грант від організації Вальпараїсо (Мохакар, Іспанія). І виставила в «Образі» чудові «замітки» про поїздку до Альмерії — однієї з південних провінцій країни кориди та фламенко. Ось на її аркушах і «зашепотіли» чагарники кактусів, а звичне для тих країв патіо постало у вигляді експозиції квітів, з’явилися на вузеньких вуличках містечка схожі на андерсенівських, із казки «Кресало», величезні пси — тільки дуже добрі, та злетіло в небо білосніжне, в мавританському стилі, містечко Мохакар.
Поліщук уміло використовує особливості акварелі, гуаші, пастелі, щоб вирвати зображувані об’єкти з повсякденності — зрештою, в цьому й полягає завдання мистецтва. Але останнім часом звертається й до модного нині хіта: комп’ютерної графіки. А її композиції «Ніка», «Пізнання себе» побачать незабаром і на трієнале графіки у Кракові.
