Популяризація народного мистецтва — таку мету ставили перед собою організатори Першого всеукраїнського конкурсу на кращу традиційну ляльку, фінал якого відбувся у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» і отримав продовження у виставці. Організовував дійство веб-проект «Рукотвори».
На конкурс було надіслано близько 80 робіт 37 майстринь з десяти областей України. За умовами, були визначені чіткі межі: ляльки — лише з натуральних тканин та оздоблені ручною вишивкою, їхня висота мала сягати 30 см, а на обличчі обов’язково мав бути хрест — символ Сонця. У техніці виконання майстрів не обмежували: надсилали і ляльки-мотанки, і вузлові, і кручені. Проте конкурс мав показати громадськості українську ляльку не як оберіг чи іграшку, а як колекційну і подарункову річ.
Ідея організації конкурсу належала отцю Андрію Твердохлібу та майстрині Катерині Орловій-Гузовій.
— Після народження сина мені дуже хотілося займатися рукоділлям, — розповіла «Дню» К.ОРЛОВА-ГУЗОВА. — А творення ляльок — це єдиний вид рукоділля, де не використовуються деталі, що можуть пошкодити дітям: голки, булавки, а ножиці можна використовувати з круглими кінцями. Проте для мене це переросло у щось більше. В Україні багато митців, котрі працюють над ляльками, проте практично немає простору, де вони могли б поспілкуватися, обмінятися думками та досвідом. Саме тому в мене виникла ідея конкурсу, аби об’єднати майстрів, дати поштовх початківцям, створити простір для спілкування.
— Вибрати серед ляльок було важко, — розповіла організатор конкурсу, директор веб-проекту «Рукотвори» Катерина КАЧУР. — Усі вони унікальні, кожна має свою неповторну енергетику, тому цього року ми визначали не трьох переможців, а три напрямки розвитку.
Серед напрямків розвитку — три ляльки: лялька-мотанка, вузлова лялька та кручена. Мотанку виготовити найпростіше і найшвидше. Її роблять лише за допомогою намотування тканини. Вузлова лялька колись носила обереговий характер. Її виготовляли за допомогою зав’язування вузлів на ручках, усередині ляльки. На кожен вузлик при цьому щось замовляли, закладали значення оберегів. Кручену зазвичай робили для немовлят і клали її у колиску, аби злі духи не турбували дитину.
— Ляльки-мотанки, які роблять із натуральних матеріалів: лляних, конопляних, бавовняних тканин. Вони більш бажані і корисні для дитини. В такій ляльці можна закладати різний характер. Незважаючи на те, що у них відсутнє обличчя, вони мають широку ігрову палітру для дитини. Це відзначено і фахівцями — педагогами, психологами: лялька, у якої немає обличчя або є тільки натяк на нього, передає широку гаму настрою. Дитині добре бавитися з нею у рольові ігри: дочки-матері, наприклад. Цю культуру, це розуміння треба поширювати серед батьків, дідусів, бабусь, щоб вони не кидалися і не купували масово Барбі. Це інші пластикові ляльки, які, з одного боку, несуть чужі нам образи, а з другого — вони не призначені за віком. Барбі підходить для дівчат 10—12 років, бо це лялька доросла. Купувати Барбі трирічній дитині — це нонсенс, — переконаний член журі з Національної спілки майстрів народного мистецтва України Юрій МЕЛЬНИЧУК. — Проте у нас на конкурсі — не ігрові ляльки і не обрядові, а ті, які можуть поповнити будь-чию колекцію. У цих ляльках багато ручної праці: і вишивка, і ткання, і виготовлення квітів. Ляльки наших майстринь відображають специфіку історико-етнографічних регіонів. Зокрема, сестри Катриченко кожен свій витвір одягають у колорит певного регіону: це вишивка із виразним візерунком на спідниці, доречно підібрані головні убори, аксесуари. Ми відзначили ляльку-лемкиню, полтавку.
— Мені приємно, що саме Полтаві дісталося багато призових місць, — пишається Алла МАРКАР’ЯН, майстриня художньої різьби по дереву з Полтавщини, якій цьогоріч вдалося вийти у фіналісти. — Я стараюся робити серйозні вироби і не витрачаю час на ритуальну ляльку. Мої роботи купують колекціонери, люди, яким подобаються мої речі, але це, на жаль, буває не так часто. Використовую сучасну і дорогу тканину. Я розумію, що у такому вбранні жінки із сіл не ходили, але з історії знаємо, що панянки ходили у шовках, атласах, парчах, бархатах. Не можна заперечувати, що у нас не було багатих, заможних жінок, які не мали гарного смаку, тому я зображую жінку-панянку. Такі от конкурси, як цей, завжди дають якісь імпульси, особливо для майстрів, які можуть набрати для себе сили, впевненості, наснаги на нові розробки і здобутки. Як співак повинен співати зі сцени, щоб мати сценічний досвід, так митець, художник, який працює, повинен показувати свої вироби, щоб вони продовжували жити. Бо мистецтво належить не тільки нам, мистецтво як якісь позначки для тих, хто йде за нами. Мистецтво показує те, що відчуває наша душа. І якщо наша душа хворіє, це завжди видно.
Вдалося зробити перші найпростіші ляльки-мотанки і нам. Майстриня Катерина Орлова-Гузова показала майстер-клас. Лялькоманія, яка останніми роками захопила країну, передалася і нам: процес виготовлення і справді знімає стрес та напругу. Якщо вірити переказам, то традиційні українські ляльки мають унікальну енергетику. Українці вірили, наприклад, що якщо заміжня жінка, котра не мала дітей, буде гратися такою лялькою, вона обов’язково народить малюка. Дарували мотанок і молодятам, аби вони продовжили здоровий рід. До речі, сучасні весільні ляльки на машинах — наслідування української традиції. Окрім того, лялька могла бути оберегом, який навіть ставили біля образів. Нині ж хочуть показати українську традиційну ляльку також як елемент декоративності, що може прикрасити виставку будь-якого колекціонера.
Виставка фіналістів конкурсу триватиме до 25 серпня у НЦНК «Музей Івана Гончара».
