«Колесо» — один із небагатьох театрів, який давно та з успіхом співпрацює з Австрійським культурним форумом. Вистава «Жінки Моцарта» — четвертий в цій низці. До цього глядачі могли побачити кілька постановок за п'єсами Петера Хандке — «Скандал із публікою» та «Каспар», а також виставу «Минулі справи» за твором австрійського класика Йоганна Нестроя.
«Жінки Моцарта» Фелікса Міттерера — п'єса, так би мовити, з-під пера. Її було написано спеціально до ювілею композитора, який відзначається цього року. «Вебери» — саме так в оригіналі називається п'єса, яку встигли поставити лише у Відні, де в серпні відбулася прем'єра. Й ось тепер виставу «Жінки Моцарта» побачили кияни. Різниця у сприйнятті драматургічного матеріалу в жителів Відня та Києва — очевидна. Для нас Моцарт — геній, композитор, пласт світової культури. Для віденців подробиці приватного життя співвітчизника, які стали підґрунтям для п'єси, цілком природні та не нові. До оточення Моцарта в Австрії ставляться недоброзичливо. Звідси, напевно, і загальний негатив по відношенню до персонажів п'єси у самого автора.
Головними дійовими особами вистави стали жінки сімейства Веберів, до якого належала і дружина Моцарта — Констанце (в київському варіанті її зіграла Марія Грунічева). У цій виставі актриса явно намагається намацати нові характерні відтінки, перейти межу драми та освоїти «територію» гротеску. Задіяні у виставі і дві молоді актриси «Колеса» — Ольга Лопатіна-Армасар (Софі) та Олена Іванова (Алоїза). Для останньої роль у цій постановці — фактично дебют. Від цього, напевно, вона міцніше за інших притримується своєї лінії, не вдираючись у простори інших жанрів і стилів. Дитяча безпосередність та інфантилізм — головні риси Софі. У виконанні Ольги Лопатіної-Армасар зворушлива та приваблива героїня, мабуть єдина, хто щиро любить Моцарта, викликає почуття розчулення.
Олені Кривді дісталася роль Йозефи. Про свою героїню актриса знає, мабуть, все, що можливо прочитати в Україні. Як розказала сама актриса, Йозефа Вебер — єдина зі сестер сімейства, хто зміг реалізувати власну мрію — зробити кар'єру в опері. Саме вона була першою виконавицею віртуозної партії Цариці Ночі в «Чарівній флейті», уривки з якої звучать у виставі. До речі, музики Моцарта у виставі звучить багато. Це численні уривки з «Реквієму», «Викрадення зі Сералю», «Чарівної флейти» та Квартету ре мінор. Усі твори були написані композитором протягом останніх 13 років життя.
За задумом драматурга, роль Цилі Вебер у виставі повинен грати чоловік. Після недовгих роздумів, на цю роль режисер Ірина Кліщевська призначила Станіслава Колокольнікова. Перед актором стояло нелегке завдання. Справа в тому, що спочатку Фелікс Міттерер для виконавця тещі Моцарта задумав кілька поворотів. По- перше, повного перевтілення в жіночий образ не було потрібно. Оскільки автор використовує у драматургічному матеріалі прийом «театру в театрі». У цьому випадку театр зведений у третю ступінь, — оскільки глядачі «Колеса» опиняються в театрі Шиканедера (автора лібретто «Чарівної флейти»), в якому розігрують п'єсу про останні роки життя Моцарта. Режисер вистави Ірина Кліщевська та художник Світлана Заїкіна створили простір жінок і для жінок. Барвисті, яскраві костюми із безліччю деталей вдало стилізовані під епоху Моцарта. У цьому театрі не буває незначних нюансів. Глядачі, які знаходяться на відстані витягнутої руки від сцени, можуть помітити найменші огріхи. Тому в спектаклі багато побутових подробиць — хусточки, шалі, шарфики, ковдри, очіпки — в неймовірній кількості (все, що необхідне жінці).
Присутні на виставі й декілька містичних моментів. Сам Вольфганг Амадей на сцені з'явиться у вельми дивному вигляді — голий труп композитора (це лялька, зроблена руками художниці Світлани Павліченко). Глядачам, знавцям нумерології доведеться трохи потрудитися над розшифровкою закодованих знаків (цифра 8, правда, обернена в горизонтальну площину, що подарує виставі нове значення).
