Цими днями побачило світ ювілейне — 50-те число приватного міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу», що його видає у Каневі вже 14 років поспіль редактор і перекладач Олександр Апальков; за цей час на сторінках часопису він надрукував твори більш як півтори тисячі маловідомих і зовсім невідомих авторів та видав понад 80 їхніх книжок.
— Які літературні відкриття зробив за майже півтора десятиліття журнал?
— Назву трьох — поета Вячеслава Пасенюка з Донеччини, поетесу Олену Заславську з Луганська та прозаїка Володимира Єременка з Черкас. Ці імена до публікацій на сторінках нашого видання були відомі мало чи й зовсім невідомі. Нині ж звучать і в Україні, і за її кордонами. Їхні твори — книжки «В очікуванні дощу», «Інстинкт свободи», «Сходження до безодні» — знайшли сотні й тисячі читачів після друку окремих уривків із них у «Склянці Часу», а названі книги вийшли у видавництві при нашому журналі. До речі, роман «Сходження до безодні» В.Єременка 2007 року на ІХ Харківському міжнародному книжковому ярмарку став «Кращою книгою року», а роман «Gimagimis» 2008 року отримав літературну премію у Москві. Загалом через горнило нашого журналу протягом 14 років його існування пройшли понад півтори тисячі літераторів. Ми видали 50 номерів «Склянки Часу» та понад 80 назв книг.
— 15 років — чималий термін, багато чого змінилося. Чи змінилася філософія журналу?
— Аніскільки. Слова Шіллера: «Писати лишень для однієї нації — занадто вбогий ідеал» є девізом нашого тримовного (українська, російська та німецька) часопису й досьогодні. Між іншим, ми вміщуємо багато перекладів: як з української чи російської на німецьку, так і навпаки.
— Звідки берете своїх авторів?
— Свої твори нам присилають автори з України, Росії, Німеччини, Австралії, Данії, Франції, США, Ізраїлю, Голландії. Відповідно, у цих країнах наш журнал читають. Відзначу, що ми друкуємо лише ті твори, які раніше ніде не публікувалися.
— Що потрібно, аби надрукуватися на сторінках «Склянки Часу»?
— Талант. Це найголовніше. Далі — просто. Якщо ви прозаїк — відберіть два оповідання або уривок з роману чи повісті, якщо поет — п’ять віршів. Пришліть все це звичайною поштою. Я прочитаю, і якщо мені сподобається — попрошу прислати роботу вже в електронному вигляді: або на e-mail, або збережену на дискеті чи CD-диску. Зазначу: твори авторів ми не «ріжемо», все друкується в оригінальній редакції. Видаємо книжки лише тих, хто пройшов апробацію на сторінках журналу. Тут теж певна система. Ті твори, які за опитуваннями займають перші місця в читацьких рейтингах, ми видаємо окремими книжками стовідсотково за рахунок редакції. Затрати на книжки інших авторів ділимо так: 35% бере на себе редакція, 65% — автор. Відповідним чином діляться між видавництвом і авторами й тиражі. Вони варіюються в кількості від 250 до 2000 примірників. Бувають книжки-метелики мінімального обсягу, а іноді видаємо справжні фоліанти на 800 сторінок.
— Чи «зловживає службовим становищем» редактор журналу й директор видавництва Олександр Апальков при виданні власних книжок?
— Із 80 виданих за чотирнадцять років книжок моїх — чотири.
— У журналу й видавництва є спонсор?
— Так, це мій співвидавець, австрієць Карл Шелнбергер. Він фінансує 50% витрат.
— Решту?..
— Решту коштів знаходжу я, точніше — заробляє видавництво та журнал.
— Чи можна передплатити ваш журнал?
— Так, «Склянка Часу» є у вільній передплаті, її внесено до каталогів періодичних видань. Крім того, журнал можна передплатити інтернетом. Вкиньте в пошук «Склянка Часу» — і ви все зрозумієте.
— Що будете змінювати в своєму виданні ближчим часом?
— Трохи освіжимо дизайн, та й годі. Вважаю, помірний консерватизм — це здорово. У нас усе добре. Люди мислять, пишуть. Ми відбираємо, й краще друкуємо. Що ще треба для журналу? Маємо 50 повних «Склянок Часу». Хто ще має таке багатство?
