Чому саме Устилуг зайняв чільне місце в житті композитора? Адже народився він (1882 р.) за тисячу кілометрів, в Оранієнбаумі (нині Ломоносов) біля Санкт-Петербурга. Відповідь на це дає сам композитор у своїй книзі «Діалоги»:
«В 90-х роках минулого сторіччя лікар Гавриїл Носенко, чоловік сестри моєї матері (а з 1906 року мій тесть), купив там винокурний завод і декілька тисяч гектарів землі. Його помістя було серед лісів, річок і полів пшениці, клімат там був надзвичайно здоровим, і з цієї причини мене і мого брата Гурія батьки посилали туди із 1896 до 1900 року. Я кажу «посилали», бо ми з братом проживали там самi з нашими двоюрідними сестрами Катериною і Людмилою Носенко, в той час, як мої батьки їздили в Пєчиски». (Пєчиски — помістя Ігоревої тітки Катерини на Поділлі біля Проскурова — нині Хмельницький).
В Пєчисках Ігор познайомився зі своєю двоюрідною сестрою Катериною, дочкою тітки Марії та дядька Гавриїла Носенків з Устилуга, де вони потім постійно зустрічались і потоваришували. З часом ця дружба переросла в любов.
Нелегко було тоді діставатись від Санкт-Петербурга до Устилуга. Подорож тривала більше двох діб.
В Устилузі щоліта збиралися діти родичів Носенків і Стравинських із своїми приятелями з Санкт-Петербурга, Самарської губернії, Києва й Поділля. Хлопці та дівчата гуляли у всілякі ігри, співали пісень, малювали, купалися, каталися на бричці, вивчали ролі до вистав театру. Крім цього, Ігор багато часу проводив за фортепіано, як цього вимагали батьки.
Такий цікавий факт із устилузького періоду життя Стравинського. Він і брат Гурій часто хворіли, були кволими дітьми. З тієї причини батьки навіть не допускали їх до водоймищ. У сімнадцять років Ігор не вмів плавати. І тільки в Устилузі надолужив упущене, бувало, годинами купався в Лузі, та ще й займався веслярством. Хто знає, може цілющі властивості води і здоровий устилузький клімат допомогли зміцнити здоров’я, дожити майже до дев’яносто літ.
Молодь залучали до фізичної праці. До цього часу біля будинку, де мешкали Стравінські, збереглися липова та кленова алеї, посаджені ними. Збудували діти тенісний корт і сцену для театру. Ігорю, йому «стукнуло» дев’ять, батьки запросили вчительку музики О. Снєткову, дочку відомого скрипаля Маріїнського театру. Хлопчик швидко навчився читати ноти, вдосконалив гру на фортепіано.
Неабиякий вплив на музичний розвиток Ігоря мав його батько Федір Гнатович Стравинський (1843–1902 рр.), видатний російський співак. Хлопчик відвідував репетиції опер і спектаклі, в яких співав батько. Життя і творчість Ф. Г. Стравинського тісно пов’язані з Україною. Він закінчив Ніжинську гімназію, вчився в Одеському, а потім у Київському університетах. Потім працював у Київській опері. Цей театр виник лише десять років перед тим, і всі спектаклі йшли італійською мовою. Молодий співак iз колегами поламали традицію, на сцені появилися опери російською мовою, а декілька з них — на українську тематику. За три оперних сезони Стравинський брав участь у 149 виставах. І ще більш як у тридцяти — в гастрольних поїздках в Одеський, Катеринославський і Харківський театри. Стравинський-старший добре знав українську мову. По пам’яті читав «Кобзаря». А в бібліотеці, одній із найцінніших в Санкт-Петербурзі, куди він переїхав на запрошення Маріїнської опери у 1876 році, були книги багатьох українських письменників.
Закінчивши у 1905 році Санкт-Петербурзький університет, І. Стравинський поспішає в Устилуг, куди повернулася з Парижу Катерина. Наприкінці 1905 вони заручилися, а в січні 1906 — одружилися. Свідками були петербурзькі приятелі Стравинського — сини Римського-Корсакова Андрій та Володимир. Сам Римський-Корсаков зустрів молодих на порозі будинку Стравинських коли ті поверталися з церкви. Благословив, тримаючи над головою ікону, котру вручив їм як весільний дарунок. Іншим подарунком була пропозиція його подальших послуг вчителя.
Подружжя Стравинських обрали Устилуг місцем свого постійного проживання. Втім прочитаймо про це уривок із книги композитора «Діалоги».
«Після одруження я побудував новий будинок безпосередньо на березі Луги... І з 1907 року, коли будівництво будинку було завершене, й аж до 1914, коли війна відрізала мене від Росії, я проводив там аж до 1914 року хоч би частину кожного року. Устилуг був райським куточком для творчості і я перевіз туди із Санкт-Петербурга свій великий рояль. ...В Устилузі мені особливо сподобався якийсь Бернштейн. Не можу пригадати — він, чи хтось інший із мешканців містечка, дав мені скрипку, але, так чи інакше, я навчився трохи грати на скрипці саме в Устилузі».
Будинок будувався за особистим проектом Ігоря Федоровича і він сам брав участь в його будівництві, за що Римський-Корсаков докоряв учневі. Проте перевага була, звичайно, за музичними студіями. Згідно дат, поставлених Стравинським на сторінках завершених партитур і в листах до М. Римського-Корсакова, М. Штейнберга, К. Дебюссі, С. Дягілєва, О. Бенуа та іншим колегам, можна стверджувати, що в 1907–1914 роках він прожив і творив в Устилузі понад двадцять вісім місяців. А загалом iз 1893 до 1914 року композитор щоліта проживав в Україні. Композитор завжди повертався в Устилуг і кожне перебування в ньому обов’язково завершувалось написанням нових творів. Так, у будиночку над Лугою були створені кантата для чоловічого хору і оркестру «Зореликий», чотири етюди для фортепіано, маленькі п’єси для голосу і фортепіано, інші твори. Музику до балету «Весна священна» і опери «Соловей» композитор починав писати в Устилузі, а закінчував в Кларані (Швейцарія). Роботу над «Фантастичним скерцо» для великого оркестру та пісню без слів для голосу і фортепіано «Пастораль» починав в Устилузі, а завершував у Санкт-Петербурзі.
Після виїзду з Устилуга в кінці липня 1914 року до Швейцарії, Стравинському не судилося повернутися до свого дому. На протязі шести років він не міг навіть подумати про це. Чотири роки на цій території Західної України знаходилися австро-німецькі війська. Після краху наприкінці 1918 року кайзерівської Німеччини ці землі перейшли до Польщі. В серпні 1920 року тут була встановлена радянська влада, яка проіснувала до вересня того ж року. Тільки тоді композитор приїхав у Варшаву, клопотав про прийняття польського громадянства і повернення помістя. Але йому було відмовлено. Землю і будинок довелося продати за безцінь. Кочівник, який багато років прожив у готелях і найманих квартирах багатьох країн Західної Європи, залишився без свого кутка. Довелося починати спочатку.
Не пощастило Стравинському побувати на батьківщині й у 1962 році, коли він на запрошення приїздив в СРСР з авторськими концертами. Готуючись до поїздки, він просив включити в програму перебування, відвідування Устилуга. Але, на жаль, місцева влада йому відмовила.
Яка ж історія будинку сім’ї Стравинських? Ігор Федорович вважав, що за роки двох світових воєн він був знищений. Будинок же вцілів, хоч сам Устилуг і навколишні села були зруйновані вщент. На жаль, улюблена оселя композитора була реконструйована до невпізнання наприкінці п’ятидесятих років: фігурний дах було знесено, добудували другий поверх. В такому вигляді будинок віддали під гуртожиток робітникам місцевої луго-меліоративної станції.
На щастя, перший поверх залишився таким, як був при житті Великого Маестро. Тут розташований музей І. Ф. Стравинського. Символічно, що останні двадцять років в ньому не змовкає музика — її виконавці учні дитячої музичної школи, розташованої на другому поверсі.
