Захоплення креативом, схоже, стає модною справою. Байдуже, де він у тебе: в голові чи на ній. А тому дівчатам та юнакам, які дефілювали в божевільних вбраннях та з не менш божевільними зачісками у Жовтневому палаці, цього вечора ніхто не дивувався. Але те, що показували на великому екрані, — шокувало, смішило, примушувало замислитися, — і все це без перерв на адаптацію. Назвався рекламожером — сиди та дивись, перетравлюватимеш опісля.
Аналіз отриманої під час «Ночі рекламожерів» інформації цього року — дякуючи титрам — значно спростився. Проте не завжди треба було розуміти чужу мову, щоб сміятися над нехитрими рекламними посланнями «могутніх» креативників із Сирії. Їхні співи про порошки і вентилятори можна було сміливо номінувати на премію: «Реклама епохи птеродактилів». Власне кажучи, Жан Марі Бурсико (засновник цього дійства та власник безрозмірної колекції рекламних роликів — йому щороку їх присилають по 250 тисяч) — сам собі критерій у відборі матеріалу. А тому різної оригінальності та несподіванок вистачало. Реклама часом навівала думки про некроманію: взяти хоч би серію про «Наведіть порядок». Хороша ідея, тільки втілення її трохи похмуре. Ще можна пережити, коли мама ледве знаходить своє репетуюче немовля десь між кошиком із білизною та побутовими відходами. Але коли романтично налаштована парочка завалюється на диван, і тут камера вихоплює виделку, яка стирчить у спині застиглої в екстазі дівчини… Так, це справді могутній стимул для ліквідації безладдя.
Немає слів, коли бачиш жахливі кадри з циклу «Рай може зачекати»: машина збиває пішохода під неспішний рахунок гальмівного шляху: один фут, два фути, три… На те вона й соціальна, щоб пройняло до внутрішніх мурашок (публіка приймала її на ура й аплодувала, можливо тому, що цього вимагають нові правила тону). Хоча часом реакція залу була дивною: на величезному екрані йде червонохрестівське «Вибачте, немає миру на Землі. У 36 країнах триває війна» — глядачі чомусь сміються.
Насправді справжніх знахідок було не так вже й багато (серед величезної кількості висококласних фільмів). Узяти ті самі божевільні японські ролики. Щось стрибає, зливається. І до чого тут типографія? Але — чіпляє і запам’ятовується, попри злегка невимовну назву — «Тахрікамаші». Або спорт знову ж японської «Кавасакі», де похвала її характеристикам збігається з цілком непристойними жестами хвалителя — «Це набагато більше, ніж можна сказати про інші машини». Насправді Ніч представляє безліч того, що звичайні телеканали посоромилися показати. «Це рідкісні випадки, коли клієнт дав себе вмовити на створення насправді якісної реклами!» — говорив у кулуарах один із гостей заходу. Навколишні охоче погоджувалися й обговорювали перспективи потрапляння на програму Ночі українських роликів. До речі, Франк Шруль, президент рекламного агентства Euro RSCG New Europe, яке є одним з організаторів «Ночі» в Києві, про це висловився так: «Шанси появи українських робіт досить високі. Протягом двох останніх років рівень виробництва і креативності рекламних роликів в Україні помітно виріс. Є багато справді високопрофесіональних та достойних претендентів потрапити до колекції Бурсико».
Ну, а що думають самі вітчизняні виробники стосовно тенденцій на українському ринку? В агентстві «Кінограф», наприклад, скаржаться на те, що нечасто клієнт уміє і хоче пожартувати над собою. І швидше віддасть перевагу «повидлу» (красивостям на кшталт благополучної сім’ї за чаюванням або симпатичної дівчини-героїні) або «калькам» із західної реклами. Хоч наш ринок вважається на Заході вторинним, а тому ролики, які нам скидають, старі — п’яти- і навіть семилітньої давності. Хоча… Клієнт росте. А отже, незабаром рекламні перерви не викликатимуть роздратування. А паузи між фільмами стануть прикольними і — дієвими.
