Крім благодійницької місії, частину коштів, виручених від продажу картин, направлять на допомогу українським дітям-сиротам і потерпілим від чорнобильської катастрофи, — аукціон також відіграв культурологічну роль, ставши черговою серйозною акцією «L-Art» у сфері репрезентації українського мистецтва в Європі. Для самої ж галереї та для її директора Людмили Березницької аукціон став на досить тривалий час останнім заходом, пов’язаним із мистецтвом традиційного фігуративного спрямування, оскільки пані Березницька вирішила відтепер працювати з українським contemporary art.
— Як виникла ідея проведення аукціону в Остенде і хто його організував?
— Ми вже не перший рік беремо участь у одному з найбільших міжнародних арт- шоу LineArt, що відбувається у бельгійському місті Гент. Зацікавленість до українського реалістичного мистецтва серед відвідувачів вельми значна, і тому проведення аукціону в Бельгії цілком логічне. За кілька років активної виставкової діяльності в Бельгії ми знайшли друзів і шанувальників, які не тільки підтримали нашу ідею, а й надали реальну підтримку. Нашими партнерами стали Ротарі-клуб в Остенде, Дідьє Рамуд — фламандський сенатор, який симпатизує Україні і, звичайно ж, Посольство України в Бельгії та Місія України в ЄС. Аукціон проводив власник найбільшого у Бельгії аукціонного дому — Пітер Лукс. Усього було представлено 100 невеликих реалістичних картин, включаючи жанрові композиції, портрет і пейзаж, пензля Єфима Вайсбурга, Петра Слєти, Юрія Толпекіна, Юрія Зорко й інших художників.
— Наскільки успішним виявився аукціон?
— Продали третину представлених картин. Це хороший результат і в Бельгії, і в Україні. А якщо зважати на те, що до торгів було представлено невідомі бельгійським шанувальникам мистецтва імена, то його можна вважати чудовим, розуміючи, що за придбанням картин стоїть і міжнародне визнання якості українського мистецтва. За два тижні до проведення аукціону колекцію картин-лотів представили в одній із найбільших галерей курортного міста Остенде, що збирає у літній період безліч гостей із різних країн світу. Багато хто з них уперше мав можливість познайомитися з нашим мистецтвом. Таким чином, галерея «L-Art» ще раз означила свій статус репрезентанта українського мистецтва за кордоном.
Для самої галереї аукціон в Остенде — своєрідна знакова подія. Ми представляли у Бельгії мистецтво, працюючи з яким протягом останніх десяти років, галерея досягла значних результатів. І повернувшись до України цілком задоволеними, розпочали трансформацію галереї в інституцію сучасного мистецтва.
— З чим пов’язана така зміна, адже «L-Art» отримала популярність саме через свою роботу iз соцреалізмом — прямо протилежним напрямом contemporary art, що розробляє новітні, часом протилежні традиційному соціальному мисленню тенденції руху мистецтва?
— Я не оспорюю історичного значення соцреалізму для створення музейних і приватних колекцій і, більш того, впевнена у розширенні меж його популярності, але я також розумію, що час не стоїть на місці і ми повинні йому відповідати. Ситуація на арт-ринку за десятиріччя нашої діяльності істотно змінилася. Серед фінансово-політичної еліти, що формується, дедалі частіше з’являються люди, котрі прагнуть оточувати себе актуальними часу цінностями, ідеями і речами. Саме тому я вважаю доцільним продюсувати сучасне українське мистецтво, допомагаючи йому виходити за межі вузькопрофесіонального арт-середовища на ширшу аудиторію. У галереї вже існує схема роботи з різними агентами арт-ринку, яку коректуватимемо у зв’язку з нашими новими завданнями. До того ж, від роботи з реалістичним мистецтвом я не відмовляюся і найближчим часом маю намір відкрити галерею «L-Art Classic» на Андріївському узвозі.
— Але, як відомо, більшість українських колекціонерів звично довіряють традиційному мистецтву, ціна на яке не тільки визначена, а й має стійку тенденцію до зростання. Яким чином ви збираєтеся працювати, щоб викликати у них довіру до сучасного мистецтва?
— Усе залежить від претензій колекціонера. Якщо він купує витвір мистецтва з однією лише метою: трохи примножити свої кошти у майбутньому, то малоймовірне його цілковите навернення до нового мистецтва. Колекціонування сучасного мистецтва ближче до азартної гри, якщо йдеться про інвестиції. Двадцяте століття подарувало нам безліч прикладів, коли випадкове придбання твору сучасника перетворювало його власника на мільйонера, а провінційного художника — на зірку світового масштабу. Але наші аргументи на захист сучасного мистецтва знаходяться в іншій площині. Ми швидше апелюємо до тієї частини зацікавлених людей, які мають потребу в сучасному способі життя, яке неможливе без сучасних ідей, що часто знаходять себе в різних формах сучасного мистецтва. Можна пригадати у зв’язку з цим і Мамонтова, і Третьякова, які складали колекції із творів сучасників.
— З якими українськими художниками ви плануєте працювати?
— Лише з тими, хто видасться нам перспективним із погляду креативного мислення і професіоналізму. Все подальше залежатиме від нас: від того, наскільки переконливими ми будемо у репрезентації творчості цих художників світовим художнім інституціям contemporary art.
Я також розумію, що зусиллями лише галеристів обмежитися неможливо. До нашої діяльності ми маємо намір залучати інших повноправних агентів арт-ситуації: критиків, кураторів, менеджерів, експертів.
Свій перший сезон у новій якості галерея відкрила ретроспективною виставкою класика українського трансавангарду — Олександра Ройтбурда. Ройтбурд сьогодні — світове ім’я. І для нас реалізація такого проекту — серйозна заявка на майбутнє. Але працювати виключно з художниками, які вже відбулися, — не єдиний шлях. Уже сьогодні співробітники галереї перебувають у напруженому пошуку нових імен.
— Які проекти представить «L-Art» після виставки Олександра Ройтбурда?
— Ми практично підготували виставковий план до кінця року. Стосовно деяких пізніших проектів ми перебуваємо у стадії переговорів. Ми поєднуватимемо авторські кураторські проекти і персональні виставки. Імен я поки що не називатиму. Найголовніше сьогодні — створити ситуацію, коли сучасне мистецтво зможе перерости рамки вузькопрофесіонального середовища і стане цікавим широкому колу.
У жовтні ми представимо проект «Призивання Кармапи», у якому спробуємо довести можливість діалогу між ритуальним буддистським мистецтвом і художньою рефлексією сучасних українських художників на тему буддизму.
