Успішний кліпмейкер і переконаний індивідуаліст Алан Бадоєв володіє унікальним почуттям стилю та моди. Почавши роботу над проектом «Orangelove», назва якого викликає в кожного українця появу низки однозначних асоціацій, Алан відчув, як тема помаранчевої революції почала потихеньку «прокисати». І Бадоєв переорієнтував свій креативний потенціал із революції зовнішньої на революцію внутрішню, тобто любов: тему, що століттями не втрачає своєї актуальності. Таким чином позбувся дозвільного узагальнення в «помаранчеву» тріаду фільмів «Помаранчеве небо», «Прорвемось» і власне «Orangelove», відійшовши від немодної сьогодні теми. Маючи амбіції, Бадоєв збирається цього року презентувати Україну на кінофестивалі в Каннах.
— Алане, як ви вважаєте, чому 2005 рік став плідним для незалежного кіно. Це пов’язане з початком циркуляції фінансів у кіновиробництві чи все ж таки помаранчева революція відкрила певне джерело натхнення для молодих кінематографістів?
— Усе це назрівало досить давно. Підросло покоління людей, які готові були вкладати гроші, а також покоління людей, які готові виробляти деякий «продукт» за гроші. Безумовно, революція додала романтизму в ці відносини та стала своєрідним каталізатором ланцюгової реакції в процесі становлення нового українського кіно.
— А у вашому випадку як було?
— Після помаранчевої революції в західного світу з’явився інтерес до України як до партнера в бізнесі і, безумовно, як до потенційного резерву творчих ідей. До нас приїхали голівудські продюсери слов’янського походження: Аліна Панова та Володимир Хорунжий. У них була конкретна мета — зняти в Україні фільм. Причому виключно місцевими творчими та технічними силами. Потім почався пошук людей, які могли б це зробити, і мені запропонували співпрацю. Знайшлися інвестори для майбутнього кінопроекту. До речі, зараз заявлені ще кілька фільмів, що готові до запуску зйомок. Ви знаєте, я думаю, що цей процес на зразок хімічної реакції, зупинити яку вже неможливо — це прекрасно!
— Попри те, що ваш фільм заявлений як арт-хаусна психологічна драма, що не має жодного стосунку до «помаранчевої» тематики, назва «Orangelove», так чи інакше, все одно асоціюватиметься в глядачів із подіями київського Майдану. Не вбачаєте ви в цьому певної суперечності позиціонування вашого фільму?
— Асоціювати назву мого фільму з помаранчевою революцією — означає досить вузько дивитися та частково себе обмежувати. Створюючи фільм, ми розраховуємо не лише на українську аудиторію. Наприклад, у Німеччині, Франції, Росії назва «Orangelove» не асоціюється з помаранчевою революцією. Там люди шукають ширші метафори та знаходять їх. Якщо ви подивитеся трейлер нашого фільму, то одразу зрозумієте, що він не має жодного стосунку до революції.
— Початок вашого проекту збігся з постреволюційною ейфорією. Невже ця тема в картині ніяк не заявлена?
— У фільмі є один епізод, де за вікном чутно гул людей. Герой хоче вийти з квартири та зняти все на камеру. Це стає причиною конфлікту стрічки, але жодних політичних підтекстів у картині ви не знайдете. Революція за вікном є радше метафорою революції, особистих стосунків героїв.
— Дуже багато кінокритиків проводять паралель між образним рядом вашого фільму та «Мрійниками» Бертолуччі: де тлом для особистих стосунків героїв слугує революція 1968 року...
— Мені дуже подобається кіно цього майстра, флюїд подібних фільмів, їхня течія. Безумовно, коли ми робили «Orangelove», то були оповиті аурою «Мрійників». Нічого не копіюючи, ми спробували розповісти власну історію кохання двох молодих людей, знявши стрічку динамічно та по-європейськи.
— Алане, ви вважаєте, що вам вдалося зняти справді європейське кіно?
— Я сподіваюся, що мій фільм буде цікавий не тільки українській, а й зарубіжній публіці. Я стараюся не маркірувати «Orangelove» під якісь специфічні категорії. Хочу, щоб якнайбільше людей подивилися фільм і знайшли в ньому щось для себе. Ми знімали про кохання. А це почуття одного разу приходить до кожної людини. В основу картини лягла реальна історія. Її мені колись розповіла одна пара. Любовна історія дуже трагічна...
— Як правило, категорія фільмів, названих арт-хаусом, не належить до тієї, що приречена на комерційний успіх. Які пріоритети ви встановлювали для себе під час зйомок фільму?
— Ми робили комерційний проект, розраховуючи на широкий прокат. До речі, Костянтин Ернст назвав фільм «Денний дозор» арт-хаусним проектом. Проте цей фільм чудово продається та має величезний успіх у прокаті. Я просто хотів зробити кіно, що зачепило б щось таємне в душі кожної людини: попри вік і національність. Я би дуже хотів, щоб мелодія з нашого фільму була в кожного на слуху, щоб герої розмовляли мовою вулиці, словами простих хлопців, яких можна в будь-яку мить зустріти поруч із вами. Тому в фільмі звучить українська та російська мови, іноді суржик, перемішаний із англійськими словами, тобто те, як сьогодні розмовляє молодь. Ми скрупульозно працювали над деталями, намагаючись максимально реалістично передати психологію людських відносин. Деякі сцени народжувалися просто на знімальному майданчику...
— Алане, чи не виникало у вас проблем із великою формою? Адже знімати кліп і 90 хвилинний фільм — речірізні?
— Ні, проблеми в цьому не було. Багато зняти не складно. Складно знайти хороший сценарій, продуманий за темпоритмом, відчуттям, структурою. Завдання режисера — лише втілити поетапно все задумане сценаристом. А моє вміння висловлюватися в короткій формі, сподіваюся, допомогло лаконічно та виразно передати задуманий сценарій у повноцінну стрічку.
— Як виникла ідея показати фільм у Каннах? Це ваша ініціатива?
— Цей проект спершу був запланований для показу на кіноринку в Каннах. Хоч потрапити на Каннський кінофестиваль не так просто. Справді, спершу наш фільм планувався, як історія, певним чином пов’язана з помаранчевою революцією. Але я як людина абсолютно аполітична перевів історію «Orangelove» повністю в сферу особистих стосунків двох молодих людей, тобто зробив її більш універсальною та загальнолюдською. Зараз диск із нашим фільмом знаходиться на розгляді у відбірників Каннського фестивалю. Уся наша команда чекає їхнього рішення. Навіть участь у позаконкурсній програмі є фактом дуже приємним і престижним.
— Як ви оцінюєте свої шанси?
— Я людина без особливих ілюзій, але дуже сподіваюся, що ми зможемо гідно презентувати Україну на фестивалі. Але показ у Каннах для мене не самоціль. Набагато важливіше, щоб фільм«Orangelove» побачили в різних країнах.
— Наявність у цьому проекті американських продюсерів наводить на думку про впровадження специфічних схем роботи. Чи полегшило це технологічний процес зйомок?
— Безумовно. Я дуже вдячний своїм продюсерам, за те, що вони мені показали, як можна працювати швидко, якісно та чітко. Думаю, що всі, хто був зайнятий у цьому кінопроекті, набралися певного досвіду. Хоча не приховуватиму, що спершу було складно. Шкультигала в наших співробітників дисципліна, доводилося нервувати. Я як режисер перебував у постійному напруженні. Розумів, що якщо зараз щось пропущу, доведеться від чогось відмовитися... Ми працювали в жорсткому режимі та чіткому графіку. Це підганяє та мобілізує. Багато рішень приходили на знімальному майданчику, а сам процес викликав стан безупинного творчого адреналінового потоку.
— Ви займаєтеся тільки комерційними проектами. Чи доводилося вам стикатися з державними структурами у своїй роботі?
— Я уникаю будь-якої залежності. Саме тому відкрив власну фірму. Я не звик бути комусь щось винний... Державна система підтримки кінематографа в нас фактично не працює. Вона не пристосована для того, щоб із нею могли працювати вільні люди, здатні щось робити по-своєму.
— «Orangelove» з’явився практично одночасно з трьома українськими фільмами, розрахованими на широкий прокат. Як ви ставитеся до своїх конкурентів?
— Я люблю здорову конкуренцію в кліпмейкерстві. Тут я ще особливої конкуренції не бачу. І це не тому, що ми такі хороші. Просто всі три фільми зроблені в абсолютно різних жанрах. Глядачі зможуть побачити «Orangelove» на великому екрані тільки у вересні.
Я радий, що після довгої перерви в нас знову з’являється нове українське кіно. Своїм колегам можу побажати, щоб зняте ними та випущене в прокат було якісно зроблене, адже інакше можна відстрахати глядача. Дуже хочеться, щоб нашу країну презентували у світі не тільки спортсмени та музиканти, а й нові фільми.
