Мета проекту — познайомити українців з культурою привілейованого, загадкового для європейця військового стану, який перебував при владі в Японії з XII по XIX століття.
Відвідувачі виставки можуть побачити експонати, що належать до періодів Муроматі (1333-1573 рр.) та Едо (1603-1868 рр.): зброя, обладунки, витвори декоративно-прикладного мистецтва, гравюри. А також зразки поезії, кімоно, предмети побуту, які всі разом є віддзеркаленням особливого способу життя самураїв.
Хто ж вони такі? Про це ви зможете дізнатися під час екскурсії або самостійно прочитати з текстів пояснень, що супроводжують кожну з частин експозиції. Екскурсовод нагадує, що слово «самурай» походить від «сабурау», що в перекладі з японської означає «служити вищестоящій особі». Самураї були не лише лицарями, але й охоронцями своїх господарів, і слугами в повсякденному житті. А також месниками за зганьблену честь убитого господаря (такі воїни називалися ронінами, а історії їхнього жертовного життя увійшли до легенд, одну з яких детально представлено в гравюрах на виставці).
Найбільш вражаючою частиною є експозиція зброї, яка складається з кіраси, панцирної спідниці, шолому та інших деталей. Представлено також феєричну різноманітність нашоломних фігур, що імітують голови тварин, міфологічних істот, рослини, квіти, комах, мушлі. Матеріалами для прикрас шоломів слугували: метал, дерево, бамбук, лакована шкіра. Мечі, хоч і не були головною зброєю у військових діях (такими були лук і стріли), але вони були предметом релігійного культу, характерною ознакою суспільного положення самурая і символом честі. Клинки у самураїв настільки шанувалися, що їм давали... імена. На виставці можна побачити справжнє розмаїття — від 30-сантиметрових ритуальних до півтораметрових бойових, у багато інкрустованих піхвах, а також голі клинки. Згідно з синтоїзмом, у зброї і обладунках втілено душі їхніх власників. Після смерті володарів зброя встановлювалася в домашніх вівтарях, їй приносилися молитви, присвячувалися жертовні трапези.
На виставці не обійшли досить похмуру тему, присвячену ритуальному самогубству, — «сеппуку», або в просторіччі і більш звично для європейського вуха — «харакірі». Вищий ідеал самурая, вписаний до кодексу честі «Бусідо» («Шлях воїна»), — відданість, відмова від особистих надій і жертовність, зведена в абсолют. Готовність до смерті робила життя самурая бездоганним. Церемонія самогубства покликана була продемонструвати його мужність перед лицем болю і смерті, чистоту думок перед богами і людьми. З першого, вчиненого 1156 року ритуального самогубства самурая, сеппуку став офіційним варіантом відходу з життя. Ритуал вимагає чистоти тіла, для нього спеціально шиється біле кімоно, на обличчя наноситься макіяж, робиться спеціальна зачіска. Після кривавої процедури самурай повинен був написати декілька поетичних рядків, що підводять рису під його життям. До речі, багато передсмертних рядків самураїв увійшли до золотого фонду світової поезії!
Юридичну законність сеппуку було скасовано 1868 року, після реставрації в Японії монархії. Церемонію заборонили, проте випадки її здійснення повторювалися і в ХХ столітті (а останній із зафіксованих стався за наших часів — 2006 року). З реставрацією монархії, до ужитку увійшли європеїзовані мундири для урочистих прийомів. У колекції представлено декілька зразків вбрання епохи імператора Мейдзі (1868-1912 рр.), з якої і почалося економічне диво Японії.
У залі релігії розповідається про п’ять духовних джерел — синтоїзм, буддизм, конфуціанство, даосизм і народні вірування, кращі частини яких були взяті для створення кодексу «Бусідо». Наприклад, біля святилища богині-сонця Аматерасу можна загадати заповітне бажання.
Крім того, відвідувачі виставки мають можливість побачити шестистулкові ширми, які є не тільки предметами ужитку, але й витворами образотворчого мистецтва, які заміняли японцям картини.
Організатори виставки «Самураї. Мистецтво війни» пропонують відвідати майстер-класи з бойових мистецтв та каліграфії (виставка триватиме до 20 квітня).
Фото Анатолія БОЙКА
