Продюсерське агентство «Пале-Арт» привозить до України мольєрівського «Дон Жуана», поставленого в московської антрепризі «Арт-Партнер ХХI» Марком Вайлем. Виставу буде зіграно в Києві 13 листопада на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки.
Ця, названа режисером «сучасною версією класичної комедії» постановка, не могла не зацікавити увагу критиків із кількох причин. По-перше, поставив «Дон Жуана» Марк Вайль, який має репутацію професіонала, керівник легендарного ташкентського театру «Ільхом». По-друге, художником-постановником вистави є Дмитро Кримов, син Анатолія Ефроса, чия сценічна версія мольєрівської п’єси з Михайлом Козаковим та Левом Дуровим у головних ролях Дон Жуана та Сганареля, увійшла до театральних хрестоматій — як одне з найцікавіших і глибоких прочитань Мольєра. Кримов свідомо використав у виставі Вайля цитати сценографії Давида Боровського з тієї (тридцятирічної давності) батьківської вистави. По- третє, саме звернення антрепризи до Мольєра, та ще й до такої складної його п’єси, досить незвичне. Нарешті, зовнішньої інтриги виставі додало призначення на головну роль Володимира Вдовиченкова, знайомого глядачу за серіалом «Бригада» та фільмом «Бумер». Для режисера цей актор втілює на екрані подвійність людської натури, його герої наскільки порочні, настільки й симпатичні глядачу. Так що цю версію «Дон Жуана» варто подивитися вже лише заради того, щоб зрозуміти, наскільки сумісні класичний герой та актор, який здобув популярність у сучасних телесеріалах. Сам же Вдовиченков, який нещодавно відвідав Київ, дуже захоплено говорить про Дон Жуана.
— Володимире, призначаючи вас на роль Дон Жуана, режисер, очевидно, хотів осучаснити мольєрівську п’єсу?
— Дон Жуан близький сьогоденню. Він зухвалий і цинічний, пристрасний і абсолютно байдужий. Із одного боку, це добре — не прикидатися, не приховувати свої думки та вчинки. Але особисто мені не подобаються люди, які рубають із плеча, незважаючи на почуття інших. Помилково було б ототожнювати мене з Дон Жуаном, у мене інший образ мислення. Хоч у минулі часи мій максималізм межував із нахабством. Я бував дуже прямолінійним та агресивним, однак сьогодні я віддаю перевагу компромісам. Можу дати собі волю в глибині душі, однак намагаюся утримуватися від різких оцінок.
— Не всі критики прийняли вашого Дон Жуана, вас це не бентежить?
— Дон Жуан — одна з найскладніших ролей світового репертуару, герой може викликати як симпатію, так і антипатію. Мені важко оцінити свою роль збоку, хоча я допускаю, що якісь недоробки можуть бути в цій роботі. Для мене в Дон Жуані головним було те, що ця людина не хоче бути гвинтиком, звідси його бунт, його конфлікт: із Богом та оточенням. Він не приймає загальноприйняті догми та моральні норми, ситого спокійного життя. Він із тих, хто шукає бурі.
— Деякі журналісти проводять паралелі між вами та Дон Жуаном не лише у сфері світоглядних позицій, але й у зовнішніх обставинах вашого життя? Адже ви теж, як і ваш герой, не поєднали своє життя з однією жінкою?
— Так, мені ставлять подібні запитання, вважаючи, що я, як і Дон Жуан, боюся бути одруженим і тому розлучився зі своїми попередніми дружинами. Але річ не в страху перед шлюбом, Дон Жуан не хоче жити без кохання, він, на відміну від більшості людей, не хоче бути обдуреним. Мені сам процес одруження видається дивним. Чому хтось повинен вирішувати за мене і мою кохану, є ми чоловіком та дружиною, чи ні? Нині я зустрів красиву, мудру жінку, яка мене розуміє, ми довіряємо один одному. Щодо вінчання, то цей релігійний обряд прийнятний для віруючих людей. У мене до релігії неоднозначне ставлення. Під час зйомок одного фільму, де я граю ченця, мені довелося з тиждень жити в монастирі. Але й після цього їхній внутрішній світ залишився для мене незрозумілим.
— Для вас робота в театрі принципова, чи могли б обійтися лише кіно?
— Я знаю багато непоганих акторів, які обходяться без театру й при цьому добре та переконливо грають у кіно. Але якщо ти хочеш стати по-справжньому хорошим актором, то театр необхідний. На жаль, мені через зйомки в фільмі «Бумер-2», де мій герой спробує розпочати життя спочатку, довелося відмовитися від репетицій у Вахтанговському театрі. Якщо я знявся в першій картині, то другої без мене не буде, так закладено в сценарії. А в театрі я призначений на роль на пару з іншим актором, і він може репетирувати, ніхто мене в цій ситуації чекати не буде. Але знімальній групі довелося б чекати мене півроку. Я не захотів підводити кінематографістів. А розриватися між театром та кіно я вже не можу. Пройшов час, коли я хапався за будь-яку роль. Щоб серйозно працювати, треба зосереджуватися на чомусь одному.
— Знімаючись у серіалах у ролях бандитів, не боїтеся, що амплуа кримінальних типів надовго приклеїться до вашого акторського іміджу?
— Немає у мене ніякого амплуа, я зіграв Філа в «Бригаді», Кота в «Бумері», гебешника в фільмі«Небо і земля». Зараз знімався в ролі ченця, нещодавно закінчив картину, де грав радянського офіцера- мінера. Зараз у театрі граю Дон Жуана, а у виставі «Царське полювання» — графа Орлова.
— А що ще хотілося би зіграти?
— Ви знаєте, я зараз читаю книжку, яку на свій сором ніколи не читав — «Сто років самотності». Я з величезним задоволенням узяв би участь у фільмі по Маркесу, якби хтось таке кіно у нас знімав. А ще Че Гевару хочу зіграти. Якийсь дивний був тип! Він приніс, схоже, стільки ж шкоди, скільки й користі. Мав стільки можливостей, змінював так круто життя. Що він хотів? Мені хочеться зрозуміти цю людину. Че Гевара загинув дивно... Не знаю, наскільки мені підходить його образ, але граючи його, я себе уявляю неголеним, у якомусь військовому одязі, з автоматом у руках і в Латинській Америці. Я бував у Колумбії. Мені там сподобалося — постійний екстрим, скрізь повстанці, навіть заборонено в деякі райони міста їздити. Йдеш по вулиці, звертаєш, а там військовий патруль тебе зупиняє, не ходи туди, а то можуть пограбувати або вбити... З одного боку, — цивілізація, а поряд якісь люди з автоматами. Можна уявляти себе революціонером. Але в джунглях їсти мурашок пару тижнів, напевно, було би складно. І все ж мені хотілося зіграти в кіно революціонера «Че».
