Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Сергій РЕБРОВ: «Утретє фортуна не посміє від нас відвернутися»

10 лютого, 2000 - 00:00


25-літній Сергій Ребров — форвард номер один в українському чемпіонаті — відзначив закінчення сезону кількома особистими досягненнями. Завдяки хет-тріку у ворота «Прикарпаття» він не тільки став лідером змагання бомбардирів після першого кола, але й довів загальну кількість голів, забитих у національній першості, до 97. Напевно, вже майбутньою весною він першим із співвітчизників досягне заповітного числа «100». Гол у ворота «Баварії» 7 грудня став для Реброва 16-м у Лізі чемпіонів, і за цим показником він обійшов на один м’яч самого Андрія Шевченка. Немає рівних киянинові серед українських бомбардирів і за єврокубковими голами, — загалом їх у нього вже 25. Нарешті, в офіційних матчах за збірну України Ребров також забив більше від усіх — 12 м’ячів.

Напередодні нового сезону чутки про можливий перехід кращого українського бомбардира до західноєвропейського клубу почали набувати конкретних форм. Як повідомила газета «Команда», першим конкретну цифру своєї пропозиції (12 мільйонів фунтів — біля 21 мільйона доларів) обнародував шотландський «Рейнджерс», президент якого Девід Мюррей визнав, що Сергій — один із п’ятьох форвардів, яких він хотів би бачити у своїй команді. Наступного дня компанію «Рейнджерс» склали англійські «Арсенал» і «Челсі». Крім того, повідомляється, що види на форварда мають «Мілан» (Італія) та «Барселона» (Іспанія).

Віце-президент ФК «Динамо» Ігор Суркіс в інтерв’ю «Українському футболу» сказав, що «якщо такі розмови точаться, значить, вони мають під собою грунт. Нашими футболістами цікавляться багато європейських клубів. Ребров — не виняток. Проте він залишається в команді. У крайньому випадку — до липня».

Однак усі ці вражаючі цифри і принадні пропозиції не зробили знаменитого форварда щасливим напередодні нового сезону. І ми здогадуємося — чому...

СЛОВЕНСЬКИЙ СИНДРОМ: ФОРТУНА ЗМІНИЛА МИЛІСТЬ НА ГНІВ

— Особливо болючою, певна річ, виявилася невдача у стикових матчах європейської першості зі словенцями, — підтверджує здогадку Ребров. — Ця рана ще як слід не зажила...

— Тим більше що гіпотетична перевага українців майже ні в кого сумнівів не викликала.

— А я, як і раніше, вважаю, що ця перевага була не тільки гіпотетичною, а й реальною, ігровою. Особливо у київському матчі. Та й у Любляні ми заслужили, щонайменше, на нічию — навіть при тому, що третину зустрічі провели у меншості. Другий «гірчичник» Парфьонову суддя просто вигадав.

— Свого кращого друга захищаєте?

— Та ні, я абсолютно об’єктивний: відеозапис переглядав разів десять — ніякої грубості з боку Парфьонова там не було.

— І все ж, погодьтеся, що в останніх матчах відбіркового циклу гра збірної України не справляла належного враження і не йшла ні в яке порівняння з тією, що вдавалася їй на старті турніру. Чому сталася ця метаморфоза?

— Я б не називав того, що трапилося, метаморфозою. Мені здається, що протягом усього відбіркового турніру збірна України грала у свою силу і явних зривів у цьому плані не допустила. Інша справа, що суперники спочатку нас, можливо, недооцінили, стали виходити проти України, як на останній бій. Ну й фортуна, звісно, у футболі має велике значення. Спочатку вона нам променисто усміхалася, а потім раптом змінила милість на гнів.

— Виходить, що й винних у невдачі немає?

— Ну чому ж: усі ми винні. Тільки не треба вішати усіх собак на старшого тренера, як це дехто поспішив зробити. На мою точку зору, Сабо готував команду і керував нею професіонально і кваліфіковано. Однак ніякий тренер на світі не може з лавки допомогти форвардові точніше пробити або голкіперу проявити витримку і не залишати воріт у ситуації, коли цього зовсім не треба робити.

— Після драматичної розв’язки матчу у Любляні я знайшов таке виправдання Шовковському: Парфьонова на цей час на полі вже не було, Дмитрулін перейшов на правий фланг оборони, а лівий залишився «без господаря», і тому голкіпер не уникнув спокуси грати як польовий гравець. Як версія?

— Можливо, вона щось у поведінці воротаря і пояснює, однак ніяк його не виправдовує. Максимум, що він міг дозволити собі у тій ситуації, — вибити м’яч подалі в аут, але не намагатися почати атаку, коли власні ворота пусті. Треба визнати, що й Ачимовичу вдався просто диявольський за розрахунком удар.

— Склалося враження, що Шовковського на фініші сезону вразив «синдром Філімонова». Я маю на увазі другу помилку київського воротаря — у матчі з «Баварією», коли він не втримав простого м’яча і випустив його прямо на ногу Янкеру.

— Можете собі уявити, як ламається гра команди, що пропустила такий швидкий і прикрий гол. Справа, звичайно, не лише у воротарі — всі ми якоюсь мірою стали жертвами словенського синдрому, — психологічно він тиснув на кожного динамівського збірника, якими б досвідченими у турнірній боротьбі ми не були. Навіть Лобановський, котрий завжди підходить до оцінок дій своєї команди з дуже суворою міркою, після матчу у Мюнхені зауважив, що це не «Баварія» виграла матч, а «Динамо» програло. Такої кількості неприпустимих помилок, як цього року, ми давно не припускались.

— А хіба буває безпомилковий футбол?

— Ні, звичайно. Та одна справа, коли тебе змушує помилятися суперник, і зовсім інше — коли ти робиш це добровільно, на рівному місці, можна сказати, з власної ініціативи. У тенісі і волейболі, наприклад, навіть ведеться статистика так званих невимушених помилок. Якби те ж саме було прийнято робити у футболі, у нас цього року були б, напевно, просто жахливі показники.

БЕЗ ШЕВЧЕНКА «ДИНАМО» СТАЛО ЗНАЧНО ВАЖЧЕ

— Вам не здається, що першопричиною виниклих у динамівців проблем на єврокубковій арені все-таки є від’їзд Андрія Шевченка до Італії?

— Не беруся класифікувати причин того, що трапилося, але без Шевченка, певна річ, нам стало набагато важче. Особливо мені. Ми багато забивали на пару, бо за кілька років, проведених на полі поряд, досягли майже ідеального взаєморозуміння.

— Шевченко для «Динамо» — втрата непоправна?

— Повною мірою «повторити» Шевченка, звичайно ж, нікому не вдасться. Вважаю, ще не скоро у «Динамо» з’явиться форвард, за якого західний суперклуб матиме за щастя викласти 25 мільйонів доларів.

— Однак ваше з ним взаєморозуміння, як і раніше, актуальне для збірної України. У цьому значенні щось змінилося?

— Я цього не відчув. Досить одного спільного тренування в Конча-Заспі — і ми обидва все «згадуємо».

— Чому вам не вдалося поки що досягти такого ж взаєморозуміння з Максимом Шацьких?

— Він — гравець зовсім іншого плану. У Шацьких добре поставлений удар, що для форварда дуже важливо, він упевнено себе почуває на «другому поверсі», вельми непоступливий у жорстких єдиноборствах із суперниками. Однак навичок командної гри, яку сповідує київське «Динамо», йому поки що бракує. Для їх отримання, певно, треба якийсь час. У 20–літнього футболіста цей час ще є.

— А що ви думаєте з приводу появи у «Динамо» Георгія Деметрадзе? Кращий бомбардир російського чемпіонату і кращий снайпер української першості — завидна може вийти зв’язка.

— Я також хотів би розділити ваш оптимізм. Ми вже працювали у парі з Деметрадзе, і мені сподобалося його відчуття партнера. Після відходу Шевченка мені бракувало такої взаємодії. Нам, напевно, неважко буде порозумітися у грі. І вдало пройти весняний розділ групового турніру Ліги чемпіонів. Незважаючи на дві поразки, ми не втратили шансів знову вийти у чвертьфінал.

МАТИ ДВА СКЛАДИ КОМАНДИ — ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАКТИКА

— Зате уже в чемпіонаті України можете хоч сьогодні приймати вітання з приводу восьмого поспіль комплекту золотих медалей. 10 очок відриву після першого кола питання про чемпіонство роблять риторичним. Чому надії на загострення суперництва за перше місце знову не виправдалися?

— «Динамо» створило такий відрив за рахунок того, що має у своєму розпорядженні два майже рівноцінні склади. Тому навіть неймовірна кількість травм, що обрушилися на команду минулого сезону, не знизила нашого потенціалу у національній першості. Та й неможливо битися одним складом відразу на трьох фронтах — у першості країни, Лізі чемпіонів і у збірній. Футболісти, які з тих або інших причин мало грали у Лізі і не виступали у збірній, демонстрували хорошу гру у матчах чемпіонату. У цьому значенні, на мій погляд, особливо показовим був матч із «Шахтарем» у Донецьку. Всіх гравців української збірної Лобановський залишив у запасі, однак господарі переваги від цього не отримали. Словом, щоб розраховувати на серйозне суперництво з «Динамо» у національному чемпіонаті, треба мати два склади. Та це вже світова практика: «Манчестер Юнайтед», «Ювентус», «Мілан», «Баварія» — будь-який з європейських грандів має по два склади. Здебільшого за рахунок цього ми так здорово пройшли перше коло: тільки дві нічиї і серія з 12 перемог поспіль.

— Як ви розцінюєте долю, що випала Україні у відбірковому циклі ЧС-2002?

— У нас нормальна група, вийти з якої цілком реально. Найбільш небезпечними суперниками, на мій погляд, є Норвегія і Польща, хоч і з іншими також доведеться бути насторожі. Деякої пікантності додає присутність у нашій групі збірної Білорусі, у якій на провідних ролях — київські динамівці Белькевич та Хацкевич. Уперше опинимося з ними по різні боки барикад.

— Україна може розраховувати на перше місце у своїй групі?

— Не сприйміть за вихваляння, але я вважаю, що Україна могла б розраховувати на першість у будь-якій групі. У нас же досвід вже який! У двох відбіркових циклах поспіль для досягнення мети не вистачало зовсім трішки... Сподіваюся, що втретє фортуна не посміє від нас відвернутися.

Євген ГУРЕВИЧ, Кирило СТАДНИЧЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: