Наразі доробок художниці представляють у Палаці мистецтв, і це перша посмертна ретроспективна експозиція, в котрій так широко демонструють творчість мисткині, починаючи від 1947 року (від ранніх праць) і до ліногравюри (до початку 1980-х рр.). Всі експонати, а їх загалом є сто двадцять два (!), — з приватної збірки журналіста і мистецтвознавця, також — політолога і громадського діяча, а ще — автора двотомника «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» Богдана Гориня.
«Таких виставок не було після смерті художниці, — розповів «Дню» Богдан Горинь. — Ніхто не знав, з чого вона починала і чим вона завершувала свою творчість. Я маю велику її колекцію, яка збиралася з перших днів знайомства з художницею, а познайомився я з нею 1959 року, і вже відразу ж вона почала дарувати мені свої твори — керамічні, графічні, олійні... І та моя збірка накопичилася дуже швидким темпом. Згодом життя змусило мене переїхати до Києва. У Києві я виставляв частину колекції у Національній бібліотеці ім. Вернадського, і це була шевченкіана Софії Караффи-Корбут. Потім до 80-річчя, до дня її народження, була велика виставка у Спілці художників, також — експозиція у Національному музеї літератури у Києві. І нарешті я подумав, що й львів’яни мають знати про свою видатну художницю. Я вважаю, і це моє святе переконання, що у другій половині ХХ століття ми не маємо художників із такою потужною енергетикою, з такою різносторонньою обдарованістю, як Софія Караффа-Корбут, яка залишила нам твори у кераміці, у графіці книжковій, графіці станковій, в проектах своїх вітражів і в 60 оформлених книжок, які розійшлися у люди в 7-мільйонному тиражі і на яких виховувалося не одне молоде покоління. Мені здається, що потрібно було прийняти остаточне рішення, як далі вчинити з тією колекцією. І я всі твори, котрі зараз є на ретроспективній виставці, передаю Львівській національній галереї мистецтв».
Богдан Горинь говорить, що всі твори Софії Караффи-Корбут йому дорогі як пам’ять. Але...»Найдорожча мені одна графіка з автографом від 1 січня 1963 року. Вона її малювала вночі, коли була люта зима, і вранці принесла мені. Робота підписана так: «Данку, будь моєю совістю до кінця, в усьому». Коли це прочитав, то подумав, що мушу все виконувати по совісті. Це зобов’язання моральне, я не мав права продавати її роботи. Так і сталося: я все зберіг»...
У день відкриття експозиції виставкова зала Палацу мистецтв нагадувала вулик — стільки охочих прийшли оглянути твори Софії Караффи-Корбут. Серед присутніх — 91-річний поет Микола Петренко, перекладач, письменник і науковець Андрій Содомора, професори Львівської академії мистецтв та Національного університету «Львівська політехніка», також — музейники, видавці, художники, актори і режисери Театру ім. Марії Заньковецької, громадські діячі Микола Горинь та Михайло Косів.
«Досі творчий шлях Софїї Караффи-Корбут зчитувався з офіційного портрету, інтелектуальна глибина і драматизм в інтерпретації української літератури, а опосередковано, й історії (через поезію Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка) видавались відстороненими від її характеру, особистісних переживань, мрій і сподівань, — зазначає історик мистецтва, проректор Львівської академії мистецтв Роман Яців. — Тепер можна побачити близьку до реальності, напружену й тонку, екзистенцію видатної художниці, етапи її «боротьби в собі», потужну роботу духу, внаслідок якої і з’являлася та справжня, міцна пластично-образна форма, той унікальний сплав модернізму та етнокультурної стихії. Багато над чим буде замислитися сучасним українцям, які в новій історичній реальності теж шукають шляхів своєї самоідентифікації, нерідко всупереч обставинам, долаючи біль і розчарування».
Виставка з творів Софії Караффи-Корбут, організована з і ініціативи Народного музею Тараса Шевченка львівського Палацу мистецтв, буде розгорнута до Дня Незалежності. 23 серпня у Софії Караффи-Корбут — день народження, отже, ймовірно, на тлі цієї виставки відбудуться й урочистості з нагоди уродин художниці.
Нагадаємо, що майстриня станкової та книжкової графіки Софія Караффа-Корбут народилася 1924 року у Львові. Шедеврами графічної творчості Софії Караффи-Корбут вважаються її інтерпретації до «Кобзаря» Тараса Шевченка, поеми «Іван Вишенський» Івана Франка та драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Загалом у доробку художниці-ілюстраторки вибрані твори Остапа Вишні, Павла Грабовського, Леоніда Глібова, Андрія Волощака, Миколи Лисича, Миколи Петренка, Марії Пригари, також — поема «Прометей» Андрія Малишка, історична повість Михайла Старицького «Останні орли», «Літо краснеє минуло», «Досвітні огні», «Ясні самоцвіти» Лесі Українки, «Малий Мирон», «Лис Микита», «Борислав сміється» Івана Франка...
Померла Софія Караффа-Корбут 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір, що у Буському районі Львівської області. На мармурі надгробка зображено Мавку, яка простягає до неба руки. Також викарбовано слова мисткині: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго...»
До слова: невдовзі у книгозбірні села обіцяють відкрити музей художниці, про що «Дню» повідомив розпорядник творчої спадщини Софії Караффи-Корбут Василь Валько. Наразі ж тривають роботи з облаштування — у приміщенні вже зробили ремонт і придбали вітрини, які поступово наповнюються експонатами, і це — оригінальні малюнки художниці, репродукції її ілюстрацій, книжки та авторська кераміка.
