Сьогодні в жанрі пародії не працює хіба що лінивий. На жаль, у своїй більшості ці твори примітивні, вульгарні, часом образливі. Пародисти навiть дійшли до того, що розпочали пародіювати... одне одного. Учасники дуету «Світязь» музиканти Дмитро Гершензон та Анатолій Говорадло зуміли у такій делікатній справі не переступити межу, за якою закінчується мистецтво. Тому «Світязь» називають явищем, що не має аналогів у СНД. Артисти багато років не тільки разом працюють, але і товаришують. Природно, що на запитання журналістів відповідають ледве не хором. Тому чіткого розподілу, де говорить Дмитро, а де Анатолій, в інтерв’ю немає.
— На естраді ви понад двадцять років, працювати розпочинали з Василем Зінкевичем. За радянських часів важко було відшукати найзадрипаніший ресторанний ансамбль, який би не виконував ваші твори, а це є вища міра популярності. І раптом — різкий крен у такий легковажний (на перший погляд, звичайно) жанр, як пародія.
— Якось нам запропонували вести концертну програму. Ідеалами конферансу в ті роки вважалися статечні диктори Ангеліна Вовк та Євген Меньшов. Ставати хоча б трохи на них схожими вже було жахливо. І тут виникла шалена думка — представляти артистів не за звичним шаблоном, а куплетами з їхніх же пісень. Щоправда, трохи їх переробити, «перехохмить», і цим народ розвеселити. На жаль, той концерт не відбувся, але всі прикольні замальовки збереглися. Через деякий час заради цікавості вирішили ми випробувати твори на публіці. Якщо чесно, такої бурхливої реакції не чекали — народ аж заходився від реготу.
Незабаром нам запропонували вести телепередачу «Ранкова пошта» на УТ-1. Довго не погоджувалися, оскільки знову ж таки сценарії складалися зі страшних штампів. З піною на губах ми доводили редакторам, що все написане — день учорашній, необхідно шукати нові ходи. Довго билися і сяк-так отримали добро. Все було чудово, поки справа не дійшла до читання прізвищ глядачів, які надіслали музичні заявки. Там такі перли траплялися, що ми від реготу зривали зйомки. При цьому редактор нам — тим, кого Бог нагородив не менш колоритними прізвищами — Говорадло і Гершензон, з камінним обличчям доводив, що сміятися над чужим горем грішно!
До речі, на репетиції одного концерту ведуча довго не могла впоратися з прізвищем Говорадло. І Говоридлом називала, і Говорудлом. Тоді один із гумористів видав спіч, який згодом став крилатим виразом: «Говорадло — говорить i показує Москвадло».
— Не побоювалися, що народ ваше нове амплуа повністю все ж не схвалить? Мовляв, пожартували, хлопці, й досить. Час повертатися до серйозної музики.
— А ми себе не вважаємо пародистами. Останні намагаються максимально розчинитися у «жертвах» — копіюють костюми, жести, міміку, тембр голосу. Далеко не завжди це виглядає вдало. Ми ж ставимо перед собою інше завдання — не бути дзеркальним відображенням колег — навпаки, з гумором, «приколом» змінити тексти їхніх хітів. Тому свій жанр визначаємо не інакше як «дружній музичний шарж». Що стосується серйозної музики, то від неї ми ніколи не відмовлялися. Практично усі аранжування пісень Василя Зінкевича зроблено Дмитром Гершензоном, він постійно співпрацює з Віктором Павликом, Оксаною Білозір, Лілією Сандулесою, Тетяною Овсієнко.
— Як приходить думка «взяти в оборот» того чи іншого виконавця?
— По-різному. Іноді за святковим столом, іноді під час роботи у студії. Але частіше за все у машині, оскільки там постійно звучить FM-радіо, а матеріалу на всіх хвилях — непочатий край. Западе в душу якась пісенька, і розпочинаємо її потихеньку крутити-вертіти. Щоправда, іноді трапляються такі «шедеври», що при найбільшому бажанні їх неможливо переробити. Це стосується творів з абсолютно безглуздими текстами.
Хоча трапляються й особисті провали. Ось, здається, влучили з черговим номером у десятку — самі животи від реготу надриваємо, а починаємо перевіряти на звукорежисерах, друзях — нуль реакції. Такі речі на публіку, звичайно, не виставляємо.
— Рік тому, після вашого першого сольного концерту у БК «Україна», на банкеті хтось виголосив тост: «Пародія від «Світязя» — це як знак якості, як орден «За заслуги перед Вітчизною». Якщо Гершензон і Говорадло переспівали виконавця, значить, він по праву може називатися популярним». З цим важко не погодитися. Буває, що зірки самі звертаються з проханням написати на себе шарж?
— Звичайно, навіть у чергу шикуються. Більш того, вони ще й ображаються, якщо виявляються незадіяними. Підійшов якось Валерій Малишев, попросив переспівати його хіт «Тополь головой качает». У нас вiдразу ж народилося: «Токарь головой качает». Але виконавці мають розуміти, що спародіювати можна тільки розкручені речі. Iнакше виходить повна нісенітниця. Спершу потрібно довго і нудно пояснювати глядачам, що це за артист такий, а потім стільки ж доводити, що виявляється, його мистецтво має право називатися високим.
— На українській естраді гідних претендентів на ваші хохми небагато. Не боїтеся рано чи пізно залишитися без роботи?
— Що правда, то правда — спародіювали практично усіх «зiрок», навіть звели їх разом у дружньому шаржі на Пашу Зіброва:
«П’ю не тiльки я один —
Вся тусовка наша.
Квасить Бiлик, Повалій,
Навiть Злотник Саша.
Квасить Бобул i Кудлай,
Шестакова Нiнка.
Лиш не квасить Мозговий,
Бо болить печiнка.
На цiм свiтi пий, Миколо,
На тiм свiтi не дадуть.
Мертвi бджоли, мертвi бджоли,
Мертвi бджоли не гудуть»
Але у нас багато творів на теми російських виконавців, а ось уже на цій ниві «Світязь» без урожаю точно не залишиться. Там ледве не кожен день запалюється по зірці. Адже, крім пародій, ми не забуваємо про серйозну музику, робимо аранжування, на концертах обов’язково співаємо усі свої ліричні речі.
— Як російські зірки ставляться до ваших шаржів?
— Скарг поки що не було. Наприклад, Йосип Кобзон реготав до сліз, почувши: «Важней всего — дружить с Кобзоном, а остальное — не резон. Ведь знають все: погоду в доме, и даже в Думе делает Кобзон». Якось після концерту, де ми виконували шарж на Кіркорова, він сам до нас підійшов, подякував, сказав, що його пародіюють усі, кому не лінь, але такого кайфу співак ще ніколи не отримував.
Кілька років тому чоловік Оксани Білозір, перебуваючи у Москві, показав там нашу касету. Артисти були в захваті й передали прохання підготувати російський цикл. Не будемо скромничати — нас це вельми надихнуло.
