«День» продовжує знайомити з музейними раритетами. Сьогодні йтиметься про захисний (і не тільки) пристрій, що його обов’язково встановлювали перед обігрівальними приладами, а такими в давні часи були тільки-но каміни (або коминки).
Артефакт перебуває в постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15).
Основне призначення екранів для камінів — захист людей і приміщення. Якщо простіше — запобігання пожежі, позаяк із топки можуть вилітати іскри або розпечені вуглинки. Також, завдяки металевій пластині всередині, яка нагрівалася від відкритого вогню, тепло від каміна поширювалося на все приміщення. Водночас такі екрани мали й декоративні функції — ставали невід’ємною частиною інтер’єру.
«Наявність на нашому екрані для каміна гербів (а там — і литовські, і польські символи) однозначно засвідчує, що ця річ належала особам якогось відомого магнатського роду, тобто власники такого екрана були людьми заможними», — говорить завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій КОЛОТАЙ. І додає, що з якої саме країни цей камінний екран, невідомо: «З Центральної Європи».
Тканина на передній частині екрана погано збереглася — має втрати. Можна зауважити, що вигоріли кольори, а це означає, що його активно експлуатували. Каркас екрана — дерев’яний, тобто близько до джерела вогню екран не ставили.
«У ДИТЯЧІЙ» ГЕЛЕН АЛЛІНҐЕМ
Такі екрани широко застосовують і досі. Залежно від матеріалів, що їх застосовують для отакого (від відкритого вогню) захисту, екран встановлюють або безпосередньо перед камінною топкою, або на невеликій відстані від неї (до півметра). А матеріали для виготовлення екранів можуть бути найрізноманітнішими — традиційними сталевими або чавунними, з використанням термостійкого скла, виконаними з бронзи, латуні чи навіть тканини. Також екрани бувають з різною кількістю стулок — мають їх дві, три, чотири і навіть більше.
Екран для каміна першої половини XVIII століття Музей етнографії та художнього промислу отримав від свого попередника — Львівського промислового музею, заснованого 1874 року.
А я, за традицією своїх постмузейних мандрів, пошукала такий екран у живописі. Не скажу, що багато, але знайшла. Це картина «У дитячій» англійки Гелен Аллінґем, яка зворушує ніжністю, та й екран для каміна на ній видно.
Тому ходіть до музеїв — дізнавайтеся і розвивайтеся. За бажанням, робіть власні розвідки. І читайте газету «День» — маємо чим і зацікавити, і здивувати. А головне — заохотимо «глибоко копати».
