Люди, які провели серед тварин довгий час, починають себе ідентифікувати з чотириногими «побратимами».
Все частіше й частіше в ЗМІ з’являються повідомлення про дітей, які зникли безвісті багато років тому, яких випадково знаходять уже дорослими... серед тварин. Люди, позбавлені людського суспільства, звертаються за допомогою до братів менших, які, навчаючи їх своїм звичкам і навичкам виживання, фактично рятують їм життя.
У Камбоджі була знайдена дівчина, що зникла 19 років тому у віці восьми років; в одній з африканських країн зграя мавп прийняла десятирічного хлопчика; дві сестри виховувалися зграєю вовків; дев’ятирічний хлопчик став «ватажком» зграї дворових собак — це всі реальні історії. Незважаючи на різні ситуації, у них є один загальний факт: усі діти, виховані тваринами, страждають найрідшим у світі захворюванням, що носить назву синдром Мауглі, пишуть РІА «Новости».
Незважаючи на романтичну історію, описану в книзі Кіплінга, у житті все, як завжди, набагато складніше. Точне визначення синдрому дати неможливо, це дуже широке поняття. Однак, як пояснила у своєму коментарі для РІА «Новости», психолог, кандидат психологічних наук, викладач кафедри «Спеціальної і клінічної психології» Галина Олексіївна Паніна, загалом, синдромом Мауглі називають сукупність синдромів, які демонструє дитина, що зросла поза соціальним середовищем.
Природою генами в людину закладені деякі ознаки, які повинні бути виражені в розвитку, а поза соціумом особистість розвинутися не може. Поняття синдрому Мауглі дуже широке: аж до того, що медик, соціолог, клінічний психолог або соціальний психолог сформулюють його по- своєму, додавши свій аспект.
Серед загальних ознак синдрому Мауглі виділяють порушення мови або невміння розмовляти, нездатність до прямоходіння, десоціалізацію, відсутність навичок користування столовими приладами, острах людей. При цьому, у них часто відмінне здоров’я й набагато стійкіший імунітет, ніж у людей, що знаходяться в суспільстві. Часто психологи відмічали і те, що людина, яка провела серед тварин досить довгий час, починає себе ідентифікувати з «побратимами»; так 18-річна дівчинка, яку виховували собаки, навчившись говорити, як і раніше наполягала, що вона — собака. Проте в цьому випадку мають місце вже психічні відхилення, які також неминучі.
На запитання, чи можливий процес повернення людини після довготривалого перебування поза людським середовищем в соціум, фахівці, знову ж не дають однозначної відповіді: все дуже індивідуальнo. Шанси стати нормальною людиною в «Мауглі» залежать як від генетично закладених якостей, так і від періоду й тривалості перебування поза соціумом.
У процесі розвитку людини є деяка вікова межа, поріг, в який закладається та або інша функція: наприклад, уміння говорити, навички прямоходіння. Крім того, існує й перехідний період, у середньому 12 — 13 років: до цього віку мозок дитини досить пластичний, а в 12 — 13 років мозок людини набирає інтелектуальний потенціал. Незважаючи на те, що й протягом подальшого життя відбувається розвиток, основне закладається саме до підліткового віку. У тому випадку, якщо в людини не сформовані які-небудь із функцій, то пізніше заповнити їх практично неможливо.
Як відмічає фахівець, після 12— 13-річного віку нерозвинену лю дину можливо тільки «надресирувати» або, у деяких випадках, мінімально адаптувати в соціальне середовище, але чи можна його соціалізувати як особистість — важке запитання.
Говорячи про синдром Мауглі, можливість подальшого виживання людини в суспільстві, після повернення його до соціуму, залежить ще й від віку. Наприклад, якщо дитина потрапляє в звірине співтовариство до того, як у неї сформується навичка прямоходіння, то пересування на карачках стане єдино можливим способом на все життя — перевчити буде вже неможливо.
Відомі різні випадки: іноді дітям-мауглі вдавалося вижити серед людей, іноді — ні. Так, дві сестри, відібрані у зграї вовків, обидві померли; молодша — практично відразу, а старша — через кілька років, так і не навчившись говорити.
У іншому випадку, коли десятирічний хлопчик жив iз мавпами протягом трьох років, він зміг повернутися: лікарі пояснили це тим, що він потрапив до тварин уже в тому віці, коли вже встиг усвідомити себе людиною.
Дівчинка 18 років, що вважає себе собакою, — деградує в розвитку вже після повернення. Але є й виняткові випадки.
У підмосковному місті Подольськ була виявлена семирічна дитина, яка жила в квартирі зі своєю матір’ю, проте вона страждала синдромом Мауглі. Фактично, виховувала його собака: Вітя Козловцев досконало володів усіма собачими навичками. Він чудово бігав на карачках, гавкав, пив із миски й затишно згортався калачиком на килимку...
Після того як хлопчика знайшли — абсолютно випадково — його матір позбавили батьківських прав. Самого Вітю передали в «Будинок милосердя» Ліліт і Олександра Горєлових. Незважаючи на те, що лікарі давали вельми скептичні прогнози, за рік хлопчик навчився ходити, говорити, користуватися ложкою й виделкою, грати й сміятися. Можливо, хлопчик міг би відновитися, але закон у цьому випадку виявився проти дитини: проблеми з документами поставили під загрозу існування «Будинку Милосердя». Як повідомила газета «Московський комсомолець», нині йде процес оформлення опікунства над хлопчиком, щоб подружжя Горєлових могло забрати дитину на законних підставах.
