Минулої п’ятниці у Києві вручали український телевізійний «Оскар» — премію «Телетріумф» за підсумками 2003-го року. Уперше за весь час існування премії, заснованої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення 2000-го року, церемонію транслювали на одному з провідних українських телеканалів. (Цього року її здійснював «Інтер», а в майбутньому цим займуться по черзі основні телеканали країни). Можливо саме тому все пройшло на високому професійному рівні. Проблеми виникли лише у газетних фотокореспондентів, яким дозволили знімати з балкона, а до зали не пустили — мовляв, щоб не бігали перед камерами і не заважали операторам «Інтеру» працювати... Довго вмовляли і телевізійників, які зібралися в залі Жовтневого палацу на своє свято, з розумінням поставитися до того, що вестиметься запис, і зайняти нарешті свої місця.
Проте, обійшлося «без проколів». Змінювали одна одну пари ведучих. Більшість нагороджених посилено дякували своїм командам, завдяки яким вони і стали переможцями. Увагу телеглядачів до церемонії підігрівали зірки української естради. Музична підтримка була більш ніж потужною: Руслана Лижичко, Олександр Пономарьов, Наталя Могилевська, дует «Світязь» і навіть Вєрка Сердючка, яка без великих зусиль завела залу. Ведуча програми «Я так думаю», яка стала переможницею у номінації «Ток-шоу», Анна Безулик висловила надію, що в телебаченні, де вона разом із колегами працює, буде все більше реального життя. Генеральний директор ICTV Олександр Богуцький, який оголошував нагороду в номінації «Фільм, серіал» (переможцем у ній несподівано для багатьох став «інтерівський» музичний фільм «За двома зайцями»), скориставшись нагодою, подякував електрикам і всім тим, від кого залежить робота телевізійної індустрії. Перший Президент України Леонід Кравчук, який вручав Дмитру Кисельову нагороду за його авторську програму «Детально з Дмитром Кисельовим» (переможець у номінації «Інформаційна програма»), висловив співчуття людям, які працюють «на екрані», оскільки їм «доводиться мати справу не лише з нормальними людьми, але і з політиками».
Проте, за всім цим більшість телеглядачів мала змогу спостерігати самостійно. А ось номінанти і переможці заслуговують на окрему згадку. Як уже зазначав «День» (див. № 24 за 12.02.2004), список номінантів чимось нагадував дані медогляду: цей орган працює нормально, цей — не дуже. Навряд чи хтось стане оскаржувати перемогу проекту «Детально з Дмитром Кисельовим» чи Сергія Долбілова (номінація «Режисер») за фільм «Шевченко. Соло для Андрія», чи Юрія Горбунова («Ведучий розважальної програми»). Цілком заслужено отримали нагороду і «інтерівська» програма «Шанс» («Краща ігрова програма»), і документальний фільм Олександра Ткаченка «Незалежність. Український варіант» («Публіцистична програма, документальний фільм»), і Іванна Коберник («Ведучий інформаційної програми»), і проект «1+1» «Найрозумніша дитина» («Дитяча програма»), яка хоч і не зовсім «вписується» до своєї номінації. А ось те, наприклад, що кращою акторкою було визнано Аллу Пугачову за роль у фільмі «За двома зайцями», судячи за реакцією зали, багатьма було сприйнято, як невдалий жарт. Певне здивування викликала й перемога одного з випусків музичного проекту M1 «TVій формат» у номінації «Розважальна програма» (номінації «Музична програма» просто не було). З перемогою не обділеного нагородами Андрія Цаплієнка («Журналіст, репортер») багато хто погодиться, але ця перемога — одночасно і свідчення того, що 2003-го року на нашому екрані практично не з’являлося нових помітних персонажів. (Обговорювати ухвалу в номінаціях «Продюсер» і «Оператор» не беремося — це справа фахівців).
А те, що окремі проекти не зовсім відповідали чи були ширшими за номінації, в яких їх було заявлено (наприклад, «Детально з Дмитром Кисельовим» — більше ніж просто інформаційна програма, скоріше інформаційно-аналітична), свідчило не про нерозбірливість організаторів, а скоріше про те, що, було б їх представлено в «правильній» номінації, поряд поставити було б просто нічого. І в цьому сенсі окремі фрагменти церемонії вшанування «телетріумфаторів» були «потьомкінськими селами»...
КОМЕНТАРI
Про які тенденції у вітчизняному телерадіоінформаційному просторі можуть свідчити підсумки «Телетріумфу» за 2003 рік?
Леонід КРАВЧУК, перший президент України:
— По-перше, це добрий стимул для людей показати, хто є хто і які зрушення відбулися на ТБ за рік. А у будь-якій сфері стимули інколи мають вирішальне значення. І, якщо говорити відверто, то телепростір змінюється на краще — попри всі складнощі, які є. Звичайно, скільки в нас номінацій, стільки в нас і досягнень. Але стільки ж і проблем. Тим не менш, збільшення кількості номінацій свідчить про розширення нашого телепростору.
Щодо негативів, то вони характерні для всіх сфер нашого життя. І не може існувати якась одна сфера, позбавлена проблем. Негативи є. Причина — замовлення людей, які хотіли б використати телерадіомовлення в своїх корпоративних інтересах, або на шкоду комусь, або навіть на шкоду, я не побоюсь цього сказати, державі (може, й не усвідомлюючи цього). А оскільки реальна ситуація сьогодні і так не є ідеальною, то такі спроби підпорядкувати телепостір своїм інтересам, а відповідно сформувати суспільну думку і спотворити реальну ситуацію, інколи викликають обурення. Я, наприклад, дивлюсь практично всі інформаційні телепрограми. Часто є втіха від тих чи інших передач, але іноді з тим опонентом, який називається «телеящик», ведеш всередині себе таку дискусію, що залишається лише дивуватися, як цей екран витримує все, що ти про нього думаєш. Значить, це вина тих, хто робить ці передачі, хто виконує чужі замовлення. А життя є багатогранним. І його треба вміти просто достойно показати. Більше нічого не потрібно.
А позитив, як я вже говорив, — поліпшення загальної якості, змісту, рівень сміливості. Скажімо, якщо порівнювати те, що я дивився десь років шість тому і зараз, то я вже бачу, що навіть ті телекомпанії, які десь заангажовані, набираються сміливості (особливо в інформаційних, політичних програмах, які торкаються особистостей) і працюють достойно.
Юрко ПОКАЛЬЧУК, письменник, екс-член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (попереднього складу):
— Я працював в тому складі Національної Ради з питань ТБ і РМ, який заснував «Телетріумф». І скажу, що тоді в мене було насправді багато сумнівів — варто чи не варто, чи буде це тенденційно, чи не буде. А впродовж всіх років існування премії я є членом експертної комісії, яка визначає переможців. На мою думку, сьогодні було десь 90 % позитивного. Трохи дивно було, що найкращою акторкою України визначено Аллу Пугачову. Але дуже приємно, наприклад, що відзначили Тетяну Цимбал за особистий внесок в розвиток українського телебачення. Особисто мене також приємно вразило те, що на церемонії було значно менше російської мови, ніж на нашому телекрані. Звичайно, є проблемою, що всі фільми та серіали-номінанти — це проекти, які зняті російською мовою. Я розумію, що йдеться про спільне виробництво, але вважаю, що під час наступного розгляду проектів-претендентів треба визначати все-таки те, що є справді українським продуктом. В деяких випадках (наприклад, в номінації «Інформаційна програма»), я вважаю, варто було б давати не одну, а, скажімо, дві нагороди. Але в будь-якому разі проведення «Телетріумфу» — це позитивне явище, тому що це привертає увагу глядачів не тільки до самої форми (телепрограм), а й до тих, хто працює на телебаченні. І те, що з цього року вирішено транслювати церемонії нагородження лауреатів премії «Телетріумф», — це теж плюс. Варто показувати тих, хто робить телевізійну «кухню».
А чому забагато, скажімо, премій тому чи іншому каналу? А тому, що виходять на орбіту нові потужні канали. Скажімо, сьогодні дуже піднялись ICTV, «Новий канал». Можливо, вони ще не дістають по рейтингах «Інтер» та «1+1», але наздоганяють. Тобто є конкуренція, і це приємно.
Іван МАЛКОВИЧ, поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
— Слід відзначити одну позитивну тенденцію: наше телебачення стає професійнішим. І це помітно навіть з того, наскільки професійно була зроблена сама церемонія, яку дійсно можна показувати в телевізійному ефірі. Але, звичайно, не буває без ложки дьогтю. Може, те, що Алла Пугачова визнана кращою акторкою, зроблено для гумору, але мені здається, що такого варто оминати. А ще б мені хотілося, щоб програми (особливо, дитячі) все ж таки були україномовні. «Найрозумніший» — програма, яку ми нагородили, як кращу дитячу — гарна, прекрасна, але ліпше було б, якби в нашій країні вона знімалася українською мовою. Я розумію, що цей проект робиться на дві країни, але не розумію, чому наші діти на таких програмах мусять почуватися на других ролях — в тому сенсі, що вони мусять гратися в гру мовою інших. Тобто, якби такі блискучі програми робилися ще й українською мовою, мені здається, вони би були ще блискучішими. Приклад — це нескромно з мого боку, але — коли ми видали переклад п’ятої книжки «Гарі Поттера» першими в Європі, то Донецьк (!) в нас дозамовляв її чотири рази. Книжку, видану українською мовою. Не можна переоцінювати цей факт, але все одно — вода камінь точить. Тому що — де дитина зі Східної України може почути українську мову, якщо в неї російськомовне оточення? Хай би вона цю правильну, хорошу мову чула з ТБ. Хай би вироблявся й дитячий сленг, але це буде жива мова. І от тоді, коли мова буде жива (особливо дитяча), коли вона буде представлена на всіх рівнях, нею будуть спілкуватися. Тому я би хотів побажати телебаченню, особливо програмам для дітей, щоб вони все ж таки не зневажали питанням мови.
Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор служби інформації ICTV:
— На мій погляд, те, що церемонія «Телетріумф» щороку стає дедалі кращою і кращою, свідчить про увагу, яку українське суспільство приділяє телебаченню. Якби це не було запитане, то цього б і не робили. Це — перше. Друге — тут, як мені здається, усе-таки проявилася тенденція до осмисленого телебачення. Оскільки існує маса безглуздих, так званих рейтингових шоу, які тут нічого не отримали. Всі знають, для чого такі шоу роблять. Для того, щоб люди, сидячи в себе у кухні і дивлячись на це шоу, почувалися ніби розумними. Але оскільки це шоу насправді робить людей дурними, наступне шоу — для того, щоб ці люди мали можливість почуватися розумними — мають бути ще дурнішими. Цей процес — нескінченний. І мені здається, що церемонія «Телетріумф» (зокрема, принципи відбору номінантів і переможців), свідчить про те, що в українському суспільстві існує певна протидія згаданої тенденції культивувати телебачення, яке робить дурними.
