«Рестлер» знято Дерреном Аронофскі (інтерв’ю з ним дивіться в «Дні» від 4 квітня ц. р.), славу якому склав «Реквієм за мрією» (2000). Історія, створена спільно з Шоном Гуллеттом і Еріком Ватсоном (та ж команда сценаристів працювала й над раннім, найбільш вдалим фільмом Аронофскі «Пі»), — про згасаючу зірку рестлінга Ренді «Тарана» Робінсона.
Показують його останні дні. Ренді вже двадцять років на рингу. В минулому — масове обожнювання публіки, високі гонорари. Нині ж — вагончик замість нормального дому, суцільні борги, підробіток вантажником у магазині, дочка на ім’я Стефані, що майже не пам’ятає батька й ненавидить його; а до того всього — ще й діагноз лікарів: хворе серце й заборона повертатися на ринг.
У втіленні цілком якісного сюжету Аронофскі традиційно прямолінійний. Загалом, психологічні тонкощі, драматургічні й візуальні напівтони — то явно не його стиль (навіть коли того потребує матеріал). Практично всі колізії «Рестлера» виглядають аж надто передбачуваними, при тому багато суто драматургічних упущень. Та ж дочка з’являється ні сіло ні впало, без будь-якої власної історії; чому так живе, де мати, чому Ренді залишив родину — нема бодай натяку, тому й уся лінія його стосунків зі Стефані виглядає неповною й непереконливою, так само не надто вдався і сам образ Робінсон-молодшої, незважаючи на всі старання талановитої Еван Рейчел Вуд.
З перших же кадрів зрозуміло, що Ренді — невдаха, що він нікому не потрібний, що він приречений, однак це не приреченість трагічного героя, яка зрештою підіймає глядача на висоту катарсичного потрясіння, а лише відсутність розвитку в історії, що її намагається розказати невибагливий постановник. І бути б «Рестлеру» черговою дидактичною мелодрамою, якби не виконавець головної ролі — Міккі Рурк.
Він, до речі, не втомлюється підкреслювати: «Рестлер» — це, по суті, про нього. Він так само занапастив своє життя, зруйнував сім’ю, кар’єру, опинився на межі не тільки професійного, а й фізичного виживання. Наскільки в цьому сенсі Рурк грає самого себе — важко сказати; але те, що роль ним вистраждана, глибоко пережита, — поза всяким сумнівом. Образ Ренді просто вражає своєю переконливістю у найменших подробицях жестів, міміки, настрою, в тому, як він робить повсякденні справи, розмовляє з різними людьми (для кожного співрозмовника знаходиться своя інтонація), як хуліганить у ненависному магазині, як виходить на ринг, як поводиться, зрештою, на самому рингу. Це втомлений гігант, переповнений невитраченими почуттями, сентиментальний мачо з хворим, але добрим серцем, вічний лицедій, для якого межа між рингом і життям давно зникла. Рурк повністю приковує увагу залу — на його героя хочеться дивитися, співчувати йому, коли він засмучується, радіти за нього, коли в нього щось виходить. Фактично, актор і створив ту трагедію, що мала тут бути.
Але це, користуючись ще радянською назвою, оптимістична трагедія — бо роль Ренді є безумовним і тріумфальним поверненням на екран чудового актора, рівних якому в світі — одиниці.
Фільм«Рестлер» виходить у прокат 16 квітня.
