А навколо самих чарівників-фокусників у свою чергу трапляються чудеса. Як от нещодавно. Молоді кияни — Віталій та Альона Горбачевські, — були запрошені віртуальною парижанкою Монік (що виявилась головою престижного і всесвітньо відомого артистичного агентства) до Монте-Карло на концерти зі своїм ілюзіоном «Художник». А опинились, як у казці, несподівано для себе учасниками великого міжнародного конкурсу «Зірки магії». І трапилось головне чудо — вони вибороли гран-прі «Золоту паличку» (звісно, чарівну), хоч за всі шістнадцять років існування цього чародійного фестивалю жодної нагороди ще не одержував ніхто зі Східної Європи. Україна стала першою! І тепер ця пара буде занесена під своїм сценічним ім’ям «Подвійна фантазія» («Double fantasy») до зіркового списку магів під номером сімнадцять — 2002 рік. Виступали кияни в затишному невеличкому (350 місць) Театрі принцеси Грейс. Легендарна кінозірка, що стала принцесою Монако і рано залишила білий світ, вимріяла цей театр, проектувала його, оздоблювала. І досі в цій елегантній театральній бонбоньєрці все зберігається за її задумом — колір стін, меблі, дзеркала, килими, світло. І чудо — по фасаду театр одноповерховий, та має чотири поверхи донизу по горі. «Монте» — по-французькому «гора», Монте-Карло — гора Карла. Гори притискають місто до моря, поверхи міських вулиць сполучаються вузькими сходами (і ліфтами), будинки нарощують висоту донизу. Чудеса…
І ще подарунок долі — киянам за кулісами дісталася кімната-гримерна самої принцеси — перша від сцени, затишна і зручна. Маленьке сердечне чудо…
Були у молодих артистів і зустрічі, прийоми — з пресою, з мером Монте-Карло, з прем’єр-міністром Монако і самим принцем Альбертом, що приїхав за кермом власного авто і, паркуючись, добряче довбанув його об високу бровку (принц кохається на автомашинах і має чималеньку колекцію старовинних моделей).
Потрапивши в монте-карлове чудо, Віталій і Альона знайшли час пірнути в цю казку глибше. Їх вразила неймовірна чистота всюди і скрізь, привітність облич, карнавальність службових уніформ, гармонія архітектурних форм — від бароко до модерну, від палаців до хмарочосів. І кожен клаптик цієї скелястої землі прикрашений — фонтаном, скульптурою (часто гумористичною), екзотичними рослинами, вишуканою гамою фарб, творчою фантазією мешканців, що живуть у розкоші як у нормі, витвореній їхніми власними руками.
Симпатичною виявилась і компанія колег-артистів, з яких і складалась концертна і конкурсна програма. У першому відділенні виступали молоді конкурсанти, а в другому — всесвітньо відомі ілюзіоністи, справжні зірки магії. Вони сердечно прийняли киян у своє вузьке коло, щиро вітали їх, запросто кавували разом (українці добре володіють англійською). До речі, наші артисти так і не помітили на вухах своїх кумирів, що відтепер стали їхніми друзями, зіркового пилу. Та й конкурсанти почувалися між собою беззаздрісно, тепло, по-дружньому. Вболівали один за одного, бажали успіху. А рівень професіоналізму у всіх був дуже високий. Адже їх відбирала (за відеокасетами ) сама мадам Монік з усього світу.
Симпатичні кремезні голландці — Вініфред та Анжеліка, брат і сестра, — показували «великий ілюзіон», з машинерією, традиційним пилянням навпіл, зникненнями і появами.
Чарівна росіянка Олена Акатова, в минулому танцівниця, так захопилася фокусами, що тепер виступає з так званою «загальною магією» і трансформацією вбрання, акцентуючи, звичайно, національні мотиви хохломи і матрьошок. Між іншим, зробити номер їй допомагав киянин Віктор Войтко (про нього трохи далі).
Юні французи Філіп Бью та Давід Ковен, одягнені у фіолетові оксамитові піджаки, дуже елегантно демонстрували «кабінетні», «малоформатні» фокуси зі свічками, вогнем, ланцюгами, мотузками — елегантно, весело, легко.
Японець Кеньджі Мінемура виборов «срібну» чарівну паличку образом офіціанта, в руках якого жили своїм окремим чарівним життям звичайні столові предмети — ложки, виделки, серветки, пляшки, фужери тощо. Вправність магічних пальців японця була фантастичною.
Чим же причарували публіку і журі українці? Думається, тим же, за що їм присудили гран-прі на 1-му українському конкурсі артистів естради (Київ, зима 2002 року) — духовністю, драматично-романтичною історією кохання і, звичайно, чарівними перетвореннями (трюками — буденно називають їх артисти). Художник, незадоволений своїм абстрактним живописом, малює дівчину — свою мрію. І мрія оживає, сходить з полотна. Він дарує їй троянду, а вона жартує з ним, зав’язує йому очі, садовить у крісло, де він і зникає… А сама перетворюється з ніжної німфи на жорстку «вамп». Та художник чарівно повертається і розчиняє свою облудну мрію у просторі всесвіту. Як гіркий сон, як нездійсненне бажання … Не сама тільки ілюзійна техніка киян вражає глядача. Трюк у них переростає в образ, наповнюється емоціями, драматизмом, глибиною змісту. Слов’янський тип культури, духовність, людяність вигідно вирізняють наших артистів у світі, вражають і захоплюють.
Горбачевські надзвичайно вдячні за свій успіх вчителям- викладачам Київського державного коледжу естрадного та циркового мистецтв, де вони вчилися. Ідея номера і корекція трюків належить Віктору Войтку, видатному артисту магії, що входить до числа кращих ілюзіоністів світу. Драматичну лінію стосунків і подій розробляв з артистами режисер Олександр Заболотний, викладач майстерності актора. Пластичною культурою Горбачевські завдячують Валентині Зайцевій, що очолює в коледжі циклову комісію з хореографії. Маніпуляції Віталій вчився у Олексія Титаренка. Та й інших своїх наставників згадують вони. Добре вчили вчителі — гарно вивчились талановиті учні.
Об’їздили вже чимало світу — Туреччина і Південна Корея, Франція і Швейцарія, Сінгапур і Нова Зеландія, Індійський океан і Японське море… Тільки ось в Україні виступають нечасто і скромно — по елітних ресторанах і нічних клубах. Бо нема в нашій державі розважальної індустрії, системи артистичних агентств та культурних центрів, де б запитані були чудеса.
В Монте-Карло артисти «Зірок магії» — конкурсанти і майстри — дали кілька концертів у Театрі принцеси Грейс. Публіка, що цілий рік чекає на це осіннє свято чудес і магії, охоче платила за квиток по 40 євро. Два концерти були спеціально для дітей (нижчі ціни), яких в тій стороні духовно опікують і виховують на кращих зразках мистецтва. Перед театром глядачів розважав вуличний театр на ходулях з Уругваю. У фойє показували мікромагію (з картами, монетами, вогнем) кращі фокусники Франції. Афішами було прикрашене все місто, артистів привітали щедрими подарунками. Їхня робота і побут були організовані бездоганно і дуже тепло, з увагою і пошаною.
А у нас, на жаль, ще існують чималі проблеми з культурою обслуговування, людської поведінки і сприйняття мистецтва. Схоже, ми більше раді обманюватись не фокусами, а самим життям, мати ілюзії не на сцені, а у власній свідомості…
Агов, Горбачевські! Войтко! Воронін! Буба і Бука! Струтинська! Чародії, маги, чарівники! Де вас шукати? Де зустріти? На заморському телебаченні? На туристичних лайнерах в океані? В Діснейлендах чужих країн?
Ждемо вас, майстри чудес, у Києві, в Україні. Може, здійсниться ваша і наша мрія і матиме столиця однієї європейської країни невеличкий Театр Магії десь біля Дніпра. І тоді дороги ваші повернуть додому, а хто забув, де це,— то язик доведе, самі знаєте куди.
До зустрічі!
