Балом-маскарадом у столичному Жовтневому палаці відкрився цьогорічний бальний сезон. Цю традицію започаткувало Посольство Австрії в Україні, провівши вже чотири таких світських раути. Останній — незабутній Віденський бал в Національній опері торік. За словами Посла Міхаеля Міiсса, він за своєю вишуканістю найбільш нагадував ті, що влаштовують у Відні. Взагалі, такі торжества входять у, так би мовити, обов’язкове «меню» проведення часу для австрійців. Представники різних професій і, відповідно, i різних суспільних прошарків організовують кожен свої свята. Щороку їх відбувається близько трьохсот! До речі, там також у січні або лютому (немає чітко встановленої дати) відбувається феєричний карнавал для політичної, бізнесової та мистецької еліт, що входить у п’ятірку найпрестижніших балів країни. У цей час проходить і знаменитий маскарад у Венеції, на який з’їжджаються гості з усього світу. Маски на нього місцеві галантерейники починають продавати ще наприкінці грудня.
У нас же з часів незалежності бал-маскарад проводиться вперше! Очевидно, що такі прийоми влаштовували у своїх родових маєтках українські аристократичні роди Розумовських, Скоропадських, Тарновських, Безбородьків... Свідченням того є, наприклад, документальні записи про те, що у помістя Качанівка, яке колись належало Тарновським, з’їжджалися українська шляхта і російська знать, відомі письменники, художники, композитори, зокрема, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Ілля Репін, Лев Жемчужников...
Цей бал-маскарад також пройшов під патронатом австрійських дипломатів, але його безпосереднім ініціатором стала вітчизняна компанія «Дипломат сервіс». «Під час Віденського балу в опері ми виступили технічним організатором акції, — говорить генеральний директор «Дипломат сервіс» Денис Кудін. — Та співпраця з Посольством Австрії виявилася успішною. Це вже другий спільний проект. Адже своє головне завдання бачимо у відродженні давніх бальних традицій у нашій країні. Іноді запитують, мовляв, а для кого всі ці свята, якщо нащадків аристократичних родин не так i багато... На мою думку, щоб завітати на ці торжества, треба передусім любити музику і танці та мати високу внутрішню культуру. Крім того, де ще можна потанцювати вальс, фокстрот, полонез, польку під популярну класичну музику?.. Всього у рамках цього сезону заплановано кілька світських раутів. Наступний — бал квітів — відбудеться наприкінці березня — напочатку квітня. У Європі його тому й називають — весняним». «А у червні проведемо «Сон в літню ніч», — продовжує Надзвичайний і Повноважний Посол Австрій в Україні Міхаель Міiсс. — Віденський оперний бал пройде, звісно, у жовтні, і буде приурочений до Національного свята Австрії».
На бал-маскарад майже усі дами прийшли у вечірніх туалетах, а чоловіки — у фраках або смокінгах. Такою була вимога щодо дрес-коду, зазначена у запрошенні. Щоправда, маску — основну «родзинку» цього свята — одягнули не всі, хоч її пропонували придбати у фойє Жовтневого палацу. А між тим, сховавшись за нею, можна було дозволити собі легкий флірт та певну невимушеність, і почуватися як у опереті Імре Кальмана «Містер Ікс», більш відомої під назвою «Принцеса цирку», або як у опері Джузеппе Верді «Бал- маскарад» чи опереті Йоганна Штрауса «Летюча миша», знамента фраза з якої «Маско, я вас знаю...» часто звучала поміж гостей. Серед них зовсім не було представників вітчизняного політикуму, а здебільшого бізнес-еліта. Дедалі ставало очевидно, що перший бал- маскарад буде значно скромнішим, ніж Віденський бал.
Урочиста церемонія відкриття бального сезону розпочалася з цікавої театралізованої вистави у глядацькій залі. Її програма складалася з «Чардаша» В. Монті, «Циганських наспівів» П.Сарасате, «Піццікато» Й. Штрауса, «Ave Maria» Ф. Шуберта у виконанні соліста Національної філармонії України Аркадія Аерова. Солістка Національної опери Сусанна Чахоян довершено заспівала «Куплети Олімпії» з опери «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха та «Заздравну» з опери Джузеппе Верді «Травіата». Очевидно, не могло обійтися без «Казок Віденського лісу» від багаторазових лауреатів міжнародних конкурсів Київського театру бального танцю. А потім у фойє палацу розпочалася танцювальна частина під музичний супровід Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національноної радіокомпанії України (художній керівник та диригент — Володимир Шейко) та Національного оркестру народних інструментів України (художній керівник та диригент — Віктор Гуцал). «Я намагаюся відвідувати усі такі торжества, які відбуваються у Києві, — ділиться першими враженнями президент модельної агенції «Карін» Влада Литовченко. — Люблю цю легку, безтурботну, вишукану атмосферу, люблю класичну музику, яка тут звучить, адже закінчила консерваторію. Зізнаюся я не танцюю. Зараз саме розмірковую над тим, що, мабуть, доведеться брати приватні уроки». «Вперед, назад, вперед назад і напівповорот. А тепер під музику», — керував танцмейстер Григорій Чапкіс. Коли за кілька днів до Віденського балу в опері усіх бажаючих спеціально навчали танцювати, то цього разу можна було спробувати себе безпосередньо на святі. «Когось легше вчити, когось — складніше, — відкриває секрети танцмейстер. — Це залежить від здібностей людини: її музичного слуху, рухливості... А взагалі, у танці важливо все: погляд, мімiка, жести — повинна бути гармонія». Посол Міхаель Міiсс був поблажливішим: «У вальсі зазвичай кружляюють в праву сторону, але якщо у когось паморочиться голова, можна й в ліву...»
Солістку гурту «Таліта Кум» Юлю Мiщенко я застала за келихом шампанського в буфеті. Загалом тут було так, як на балі у Віденській опері, коли квитки дають право лише танцювати, а випивка і легка перекуска — за власний кошт у барі. «Я вперше на такому святі й мені тут дуже подобається, — говорить Юля. — Переконана, не знайдеться жінки, яка би не мріяла час від часу одягнути вечірнє вбрання і прийти в гарне товариство, де чоловіки у фраках і смокінгах... Може, ця атмосфера й трішки старосвітська, але у наш час фаст-фуду мені, наприклад, просто емоційно необхідно хоча б зрідка зануритися в неї. З нагоди такого прийому навіть відважилася одягнути доволі сміливий туалет (сукня з оголеною аж до лінії стегон спиною. — Ред.).
На очі часто потрапляли чоловіки у масках Зорро і жінки у масках дивоптахів iз пір’я. «А де ваша»? — цікавимося в Олега Пінчука, а потім запитуємо про враження, адже скульптор є постійним відвідувачем таких заходів. «У кишені, — відповідає він. — Я бував на помпезних балах в Австрiї й менш масштабних у Швейцарії і, звичайно, в Києві. Дуже приємно, що ця традиція у нас відроджується. Часом собі уявляю, як колись, наприклад, в київському інституті благородних дівиць відбувалися такі свята, де кавалери приділяли увагу дамам, танцювали полонез, вальс, краков’як і польку аж до світанку. І хай у нас це поки що відбувається скромніше, аніж деінде в Європі, гадаю, проведення таких світських вечорів кожного разу ставатиме все органічнішим, адже в Україні це було». Чомусь мені спали на думку слова російського мислителя XIX cтоліття Петра Чаадаєва про те, що шляхетне походження дається для того, щоб відповідати високим прикладам своїх пращурів.
