Українська народна мудрість: «Доки грім не гряне, мужик не перехреститься», яка у російському варіанті має акцент зоологічний, не стане словниковим архаїзмом. Адже ця фраза постійно дістає приводи для свого активного вживання.
Невідомо, чи почалося б вирішення енергетичних проблем в ефірі «Шустер Live», якби брак гарячої води і тепла у батареях не відчули на собі ті, хто має слово. Криза вже дісталася до політологів, про що в ефірі згаданого ток-шоу емоційно і неодноразово заявив Володимир Фесенко. Ба більше. Виявляється, від нестачі градусів страждає навіть прем’єр-міністр України, про що вона розповіла на прес-конференції в УНІАН минулого тижня:
— У мене, наприклад, два дні не було газу... Однак всі ми живемо в Києві і потерпаємо. Всі, хто обирав цього мера, — заявила Юлія Тимошенко.
Леонід Черновецький на звинувачення в свою адресу мав нагоду відповісти вже у п’ятницю, при чому одразу у двох ток-шоу: і у «Свободі на «Інтері», і у «Шустер Live», павільйони яких на студії Олександра Довженка, як відомо, знаходяться поруч. І всюди київський мер, якому, за словами Шустера, «подобається стояти біля мікрофона», був бажаним гостем. У п’ятницю ввечері столичний міський голова мав так багато роботи, що на фоні мерської розважалівки єдиний у студії Шустера, хто говорив по суті — заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Володимир Триколич (ось, мовляв, є борг, а борги час вже навчитися повертати), виглядав протсо безглуздо. Значно ефектнішим був Черновецький, який під акомпанемент сміху за кадром — як у дешевих і зовсім не смішних заморських комедіях — розповідав історії з життя і обіцяв «пробити будь-які паспорти будь-яких країн». Глядачі мали можливість переконатися, що для виконавчої влади образ блазня а-ля Жиріновський — це надійний імунітет від серйозних запитань.
«Як пережити зиму?» — таке питання сформулювали редактори ток-шоу на телеканалі «Україна». Політики дали на нього свою відповідь: балакаючи. Політична поліфонія, точніше какофонія, у якій говорили всі одночасно і заперечуючи свої ж тези, знову продемонструвала повне банкротство влади. І безсилля такого типу журналістики. Навіть дуже досвідчений у спілкуванні з політиками Савік Шустер, здається, втратив контроль над балаганом у студії. А, може, він і не намагався тримати його в рамках? І ось тут знову з’являється привід для моралізаторства, адже замість того, щоб виступати «голкіпером» для пустопорожніх балачок і самолюбування політиків, українська журналістика їх навпаки заохочує.
Ця лірика втілюється у низці питань практичних, які терміново потребують відповідей. Наприклад, що робити з ЖКГ? Як раціоналізувати «житлову» сферу? Політики на ці запитання відповідей не мають. Значить, мають науковці і винахідники. Хіба мало в Україні кулібіних? Хто знає... Ми не бачимо цих людей у об’єтиві наймасовіших медіа саме тоді, коли ці нікому не цікаві винахідники і науковці найпотрібніші. Бо вони могли б дати конкретні відповіді на конкретні запитання, запропонувати виходи і рецепти, які конче потрібні Україні. Але з висоти печерських пагорбів цих «дрібних» винахідників не видно, а показати їх немає кому.
— Ми пропонували практично всім каналам — «Інтеру», «ICTV», «Новому каналу», «СТБ» і так далі, створити програму про енергозбереження, — розповідає голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик. — Практично всі нам відповіли: ви знаєте, зараз це не цікаво. Цікаво ток-шоу, веселощі, якісь «фабрики зірок», кіно і так далі. Тобто фактично телебачення на сьогоднішній день, на жаль, оболванює людей. Починаючи від реклами і закінчуючи інформацією, що подається. Аналітичних серйозних програм на телебаченні ви не побачите, тільки на спеціалізованих каналах. Інформаційні канали дають швидку інформацію без аналітики. Що стосується ток-шоу, мені було дуже соромно спостерігати за останнім ток-шоу Шустера, коли обговорювалася проблема комунальних тарифів. Це серйозна проблема — призупинення гарячого водопостачання для половини Києва. І що ми бачимо? Виходить мер, який просто знущається над людьми, каже, щоб він красивіший за Триколіча з НАК «Нафтогаз України», що у нього в бумажнику 100 гривень... Справа ще і в тому, що ведучий у цьому випадку замість того, щоб фільтрувати такі речі і переводити розмову в конструктивне русло, навпаки потурає цьому. Людям із новими ідеями дуже складно самим пробиватися в медіа, їм потрібна підтримка у вигляді особистостей, які мають певний вплив. Інший шлях — об’єднуватися в асоціації або альянси (на зразок нашого), які б репрезунтували певний прошарок українського суспільства. Тільки тоді вони мають шанс бути почутими.
З огляду на вагу рейтингів для телевізійників, пропонуємо їм винайти формат, який був би одночасно прийнятним для них і мав не награну, а реальну аналітичну складову. Звичайно, це не просто. Але ж скільки ще ми займатимемося «копіпейстінгом» закордонних форматів? Можливо, саме українське телебачення здійснить наступний прорив?
У редакції «Дня» вже склалася традиція: щопонеділка ми обговорюємо п’ятничні суспільно-політичні ефіри, і, так само як і глядачі, намагаємося відділити зерно від полови. Натомість виявляємо цікаві аналогії. Покоління досвідчених журналістів «Дня» зійшлося на думці, що п’ятничний ефір «Шустер Live» — це рімейк комедії-фарсу «Гараж», знятої Ельдаром Рязановим у 1979 році. Нагадаємо, що в стрічці йдеться про засідання гаражного кооперативу, якому доводиться обрати чотирьох «крайніх», яких позбавлять їх гаражних володінь. По суті кіно відображає період застою, змальовуючи портрет радянської людини. Ця аналогія, яка виникла в уяві одночасно декількох колег, а значить є очевидною, підштовхує на думку, що явища, які свого часу ознаменували «найкращі часи застою», нам довожиться спостерігати і сьогодні. Так само як і у «Гаражі», в українському телефарсі кризова ситуація вивела характери на чисту воду. Навіть політологи покинули свої улюблені теоретичні теми поділу влади і зі щирим зацікавленням і азартом заговорили про цілком практичне і навіть елементарне — про відсутність тепла. Будемо відвертими: частка провини у сьогоднішній ситуації лежить і на тих, хто від ефіру до ефіру вкладав у голови глядачів порожнечу. Ось він який, застій. Виявляється, молоде покоління, яке було впевнене, що до «тих часів» і до «гаражної» психології повернення вже не буде, помилялося. Утім, кажуть, що все має свої межі. Тож, нехай слова Віталія Портнікова виявляться пророчими: «Ера телеполітиків закінчиться. Ми вже за півкроку до цього».
