Події минулої суботи можна сміливо величати святом для любителів нетрадиційних екстремальних розваг — у столичному Гідропарку цього дня відкрилася вежа для банджи-джампінгу. Простою мовою цю закордонну новинку можна розшифрувати як процес викиду адреналіну в момент вільного падіння з 40-метрової висоти. Незважаючи на схожість такого формулювання з актом суїциду, нічого спільного з ним банджи- джампінг не має — завдяки використанню спеціальної гумки (до якої прив’язують висотного стрибуна), процес польоту можна при бажанні повторити. А отримана у стрибку доза стресу, судячи з радісних облич тих, хто ризикнув полетіти до землі з швидкістю 70 км, діє, без сумніву, благотворно, спричиняючи невгамовне бажання радіти найдорожчому, що є у людини — життю.
Тих, хто ризикнув, до речі, у перший день виявилося не так уже й мало, незважаючи на досить високу вартість нової розваги (170 грн). Пояснення такої популярності «екстремальщини» у народонаселення різних країн представник фірми, що побудувала київську вежу, Володимир Шевчук бачить у потребі організму час від часу випліскувати нагромаджені емоції. «Кожен з нас робить це по-своєму: комусь досить спровокувати сварку, хтось отримує позитивні емоції, тільки лише стрибаючи у Дніпро з пішохідного мосту. Саме для останніх й існують розваги у дусі банджи — щоб отримувати не меншу порцію адреналіну, однак з дотриманням максимальної безпеки», — сказав він.
Найголовнішe завдання банджи-джамперів усього світу, тобто зниження ризику при стрибку до мінімуму, варто особливо підкреслити. Перед початком стрибків і після їх завершення все обладнання перевіряється, і якщо гума викликає сумнів у міцності, її негайно замінюють. Існує також ряд обмежень для деяких категорій людей. Насамперед бажаючим стрибнути рекомендується пригадати, чи не страждають вони гострою астмою, епілепсією, серцево-судинними захворюваннями, хворобами зв’язок; чи відповідають ваговій (мінімальна вага не може бути нижчою 45 кг та вище 115 кг) та віковій (не молодші 16 років) категоріям. Про те, щоб стрибнути одурманеним алкоголем чи наркотиками, не варто й думати — у такому стані не завжди пустять навіть у метро. За невиконання громадянами інструкцій адміністрація, між іншим, відповідальності не несе, так що доцільно виявити тверезість розуму та свідомість. Інакше потім нарікати буде ні на кого.
На завершення, для тих, хто думає, що банджи є витвором пересиченого та дозвільного розуму «загниваючого Заходу», хочеться навести коротку історичну довідку. Існування його, як повідомили «Дню» фахівці з цього виду спорту, нараховує не одну сотню років, і прийшов він до нас із Південно-Східної Азії, а саме — з Таїланду. Стрибали дaвні тайці, обв’язавшись місцевим різновидом ліани, яка пружинила завдяки наявності у її волокнах каучуку. Не обходилося, звичайно, без травматизму (адже «амортизацію» ліани не порівняти з сучасним, спеціально розробленим для таких стрибків, спорядженням), однак любили цю національну розвагу жителі Таїланду масово. Дочекавшись винаходу авіаційної гуми, тайську «екстремальщину» переймають американці, після чого популяризація джампінгу поширилася по всьому світу.
Кияни хоч і не стали першовідкривачами банджи- джампінгу на просторах колишнього СРСР, нарівні з москвичами (саме у них з’явилася перша банджо-вежа) можуть по праву пишатися ексклюзивним придбанням — поки що у СНД такої розваги більше немає ніде.
