Відома теорія про те, що музика є засобом спілкування людей через вираження почуттів. Із філософського погляду, музика розглядається як самодостатній феномен естетичної взаємодії людини зі світом. Про це, а також про інші призначення музичної творчості ми розмовляли з Дмитром Остроушком, лідером найпозитивнішого, на мій погляд, київського гурту «Щастя».
— Поділися своїми думками щодо позитиву у вашій творчості і у творчості взагалі.
— Чим більше я живу, тим більше розумію, що для мене особисто цінною є саме творчість конструктивна, а не деструктивна. Форми мистецтва можуть бути різними, але я дійшов висновку, що мистецтво повинне бути саме позитивним, саме конструктивним, направленим на творення. Я все більше усвідомлюю, що головні цінності в цьому світі — добро та любов. От їх і важливо нести. Це не означає, що пісня не може бути злою, агресивною. Але правильне мистецтво повинне привести глядача до певного катарсису. У пісні може йтися про розруху й розкладання, і при цьому вона цілком може містити заряд добра. Комусь це може здатися парадоксальним, але це так. Парадокс також полягає в тому, що й весела пісня може бути втіленням зла. Якщо говорити про пісні гурту «Щастя», то сумних пісень у нас набагато більше, ніж веселих. Ми навіть часто жартуємо, ніби виправдовуючись: гурт «Щастя» виконує сумні пісні.
— Наскільки важливо, щоб у культурі дотримувався баланс між конкретно негативною, депресивною творчістю та позитивною, що несе вічні цінності?
— Важко відповісти на це запитання. Я не маю права судити про те, що таке правильний баланс, і чи потрібен він узагалі. Я кажу про себе, і про розуміння, до якого я прийшов. Якщо я чую пісню, бачу фільм, в якому відчуваю добро, позитивне послання, я це мистецтво приймаю. Якщо бачу, що творчість направлена на руйнування, я його відкидаю. Спрямовувати свої сили, щоб зруйнувати оманний замок, несправжню фортецю для того, щоб потім на її місці розбити чарівний сад — нормально. Зруйнувати усталений канон, який навіть вважається благородним, але є перешкодою для процвітання цього самого добра — нормально. Руйнувати себе не можна, руйнувати ближнього не можна.
— Творчість — процес зазвичай неконтрольований, і часом потрібно сублімувати свій негатив. Але чи варто після цього результат негатива тиражувати? Чи потрібно ним ділитися з людьми, які не завжди твої друзі і навряд чи знають, яка ти людина?
— Посилювати скупчення негативної енергії однозначно не можна. Але хто сказав, що накопичення негативної енергії таким чином посилюється? Ділячись болем, ти також можеш будити найсвітліші почуття. Зло нести не можна — це однозначно. А смутком ділитися можна.
— Історичні приклади — коли криза в економіці, люди більше тягнуться до мистецтва. Зараз криза, багато хто без роботи, але, на мій погляд, тягу не дуже видно. Як ти гадаєш, твоя група своїм позитивним зарядом могла б підтримати зневірених людей?
— Мені важко сказати. Але взагалі, те, що від відсутності роботи люди більше тягнуться до культури, мені здається сумнівним. За логікою, їхні думки ще більше зайняті тим, щоб вижити. Інша річ, що виживання залежить не лише від наявності хліба на столі, але навіть більшою мірою від стану душі, а справжнє мистецтво насправді займається саме нескінченним дослідженням граней добра і зла, взаємозв’язків із ними, дослідженням шляху пройденого та майбутнього. Чим більше людей замаслється над певними питаннями, тим більше ѓрунту для того, щоб з’являлося нове мистецтво. Свій гурт я сюди ніяк приписувати не хочу. Не мені судити, наскільки ми можемо підтримати когось. Але наша музика — це також дослідження, ставлення питань.
— Як пояснити людям: якщо вони прийдуть на ваш концерт, хороший настрій їм забезпечений? Уміння слухати музику — це ж також потрібно в собі напрацьовувати.
— Не потрібно людям нічого пояснювати. Не приходять, значить, це їм не потрібно. Набагато цінніше, якщо вони відкриють для себе щось — музику, поезію, кіно або просто чарівність спілкування із сусідом. Чого я міг би побажати — щоб люди були більш відкритими для життя, для нових відчуттів. Але це, швидше, з розряду мріянь.
— Чи прагнув ти, починаючи грати, дивувати? Як у старій пісні «Машины Времени» — «Кого ты хотел удивить»?
— Починаючи грати, хотів здивувати всіх, звичайно. Тих, хто мене недооцінював — щоб оцінили, дівчат — щоб секс, маму з татом — щоб знали. Зараз це вже не настільки важливе. Тепер я розумію, що важливо жити справжнім, істинним. Якщо вдається дивувати — це просто приємний бонус. Кому не приємно бути оригінальним? Ось, до речі, ніколи не думав, але важливо ще й дивувати себе! Мені це іноді вдається.
— Куди рухатиметься «Щастя»?
— Мені незрозуміло, куди далі йти. Ми поки що вирішили призупинити «Щастя» в тому вигляді, в якому його знають. Ми зараз постійно репетируємо, і кожна репетиція — це нова пісня. Вже на половину альбому набралося. Але я зовсім не впевнений, чи буде це «Щастя». Стилістично я це також ніяк визначити не можу. Просто душевна поп-музика.
— Існує думка, і я з нею згодна, що незалежне мистецтво — це не обов’язково боротьба, а, швидше, те, що людина створює у відповідності зі своїм внутрішнім станом, не підлаштовуючись ні під чиї смаки. І при цьому неважливо, чи робили до нього щось схоже, чи це — нове слово в мистецтві.
— Так, я також так розумію незалежність у мистецтві, але без боротьби це не обходиться. Боротьба може бути імпліцитною і полягати просто в тому, щоб ні під кого не підлаштовуватися. Навіть якщо борець сам про це не підозрює.
— А якщо ти все ж відповідаєш смакам більшості, але разом із тим твориш від душі та щиро, це називатиметься незалежним мистецтвом? Питання деякої стандартності чи все-таки нестандартності по-максимуму?
— Незалежне мистецтво — лише словосполучення, яке мені останнім часом почало набридати. У мене до нього романтичне ставлення було з підліткового віку. Зараз мені вже за 30. Рок-н-рол, революція, протестантство — це лише слова, в які вдягається одне і те саме поняття. Це щирість, справжнє почуття, справжня віра, просто слова згодом мають властивість ставати брендами, маркетинговими заморочками. І тоді ми кажемо: «рок-н-рол мертвий», «незалежна музика — дріб’язок». Слова вмирають, поняття вічні. Стандартність та нестандартність також відносні. Що важливе — справжність.
— Рок-н-рол, на мою думку, це не окремо взяті одинаки, а талановиті люди, які становлять загальний настрій, загальний розум, якщо мозкову діяльність можна застосувати до творчості.
— Те ж саме можна сказати про поетів, про художників. Це саме те, про що кажу я — про справжній порив людей, які щось виявили, зробили відкриття — в літературі, музиці, філософії — і з дитячою радістю та натхненням розробляють цю нову породу, вивчають її, дарують світу.
На концерт гурту «Щастя» обов’язково варто піти. Їхні пісні дають слухачам шанс відчути себе впевненішими й добрішими. Я навіть ризикну зазначити, що творчість цих музикантів цілком відповідає визначенню Аристотеля: «діяльність душі — в повноті доброчесності». В античному світі категорія «гармонія» передусім пов’язувалася з музикою. І «Щастя» про це, схоже, знають.
