У №55 «Дня» у рубриці «Лист у номер» вийшла замітка «Соромно!», у якій відомий український театрознавець Валентина Заболотна написала про свої враження від запису передачі «Знайти вихід» на Першому Національному телеканалі, яка була присвячена ювілею Київського театру імені Івана Франка. Автор ТБ-проекту Наталія Розинська образилася на зауваження театрального критика Валентини Заболотної і прислала листа до нашої редакції, який друкуємо нижче.
Сумно, що в нашій демократичній країні все ще є не конструктивні критики, а критики, здається, тоталітарного гатунку. Боротьба між європейськістю та тоталітарним минулим простежується скрізь, і навіть у критиці критиків, даруйте, за тавтологію. Сумно!
Критика на грунті емоцій більше скидається не на професіоналізм, а на примітивну бульварщину.
Пані Заболотна, театрознавець, розкритикувала випуск соціального проекту «Знайдемо вихід», котрий був присвячений «90-ій річниці театру Франка» та вийшов в ефір до Міжнародного дня театру. Сумно, звичайно, що театрознавці критикують телебачення (окремий світ зі своєю специфікою). Бо запально критикувала пані Заболотна запис, мабуть, не утруднюючи себе переглядом самого ефіру програми. Та важливо не це. Сумно, що запрошували пані Заболотну від імені творчого колективу, котрий складається з 15 людей. І від чистого серця. Вважали: участь цієї людини прикрасить програму. Сумно, та кількома неправдивими реченням з перекрученими фактами пані Люба знівелювала це почуття і надто легко образила тих, хто працював над програмою (більшість з цих людей не просто мають спеціальну освіту, але й великий досвід роботи на телебаченні). Та що для критика окрема людина? Мабуть, як мить для вічності! Повага до гідності окремої людини, як ведеться у європейському суспільстві, у статті пані Заболотної, на мій погляд, нівелюється.
Та зовсім сумно стає тоді, коли розкриваєш істинні причини такої незрозумілої, на перший погляд, неприязні. Адже, поміркувавши, здається, ми знайшли відповідь на запитання: чому ж так не полюбила пані Заболотна соціальний проект «ЗВ»?
Можливо, відповідь в особистих емоціях? Бо того чудового вечора у творчій атмосфері, котра панувала на знімальному майданчику, було багато прекрасних слів про Леся Курбаса. І багато реплік гостей, не применшуючи значення інших видатних постатей, стосувалися великого внеску Леся Курбаса у розвиток театрального мистецтва України, його величі та впливу на багатьох відомих сучасників. І тінь Курбаса, наче незримо була присутня впродовж усього запису програми.
Можу лише припустити, що це не зовсім припало до душі пані Люби. Бо ж саме її дідусь — Амвросій Бучма — був антагоністом Леся Курбаса. Можливо, це лише припущення. Та сумно, якщо «кара» критиків падає на голови людей тільки тому, що вирують у душах цих критиків особисті емоції. Якщо так, тоді — сумно!
Переконатися в правдивості слів автора цих рядків можна переглянувши випуск на персональному сайті програми.
З повагою, автор проекту Наталія Розинська
КОМЕНТАР
...Так, сумно
Державний телеканал УТ-1 образився на критику своєї програми «Знайти вихід» (ефір 26 березня ц.р.), яку почув, мабуть вперше. Автор цього проекту Наталя Розинська звинувачує автора статті «Соромно» («День», 30 березня ц.р.) кандидата мистецтвознавства, професора, відомого і вельми авторитетного критика Валентину Ігорівну Заболотну в тоталітаризмі (?), непрофесіоналізмі (?), бульварщині та негативних особистих емоціях. Наразі робить це бездоказово і не конкретно. Плутає ім’я своєї кривдниці, називаючи її Любою, а не Валентиною (а стаття Заболотної підписана повним ім’ям, не псевдонімом). Заперечує право театрознавців висловлюватись на адресу телебачення. Хоча критиком будь-якого виду мистецтва, галузі ЗМІ абощо є по-суті кожна людина, якій все це адресовано, поза своїм освітнім і соціальним цензом. Так мусить бути в державі, за демократичність якої так вболіває пані Наталя. До речі — В.І.Заболотна активно співпрацює з телебаченням ще з тих часів, коли воно знало лише прямий ефір (це щодо її обізнаності зі специфікою ТБ).
Замість того, щоб прислухатись до критичних зауважень фахівця, Н.Розинська наполягає на своїй правоті, припускаючи все ті ж помилки і викривлення фактів, за які була критикована. Зокрема — основною темою тої програми був ювілей Театру ім. І.Франка. А Лесь Курбас та Гнат Юра були творчими антагоністами, що зафіксовано в історії. То ж Курбас, попри всю його геніальність і вплив на український театр (тільки не на франківців, тут зв’язки складніші), був чужорідною постаттю в даній конкретній програмі.
Основним докором, який адресує Н.Розинська В.Заболотній, є ПРИПУЩЕННЯ (в звинуваченнях припущення неможливі, тільки докази), що критик так емоційно образилась на програму через те, що її дідусь, артист Амвросій Бучма, був антагоністом (!) Леся Курбаса, тінь якого «наче незримо була присутня впродовж усього запису програми». Тут не просто помилка, тут страшніше. По-перше, Бучма був не антагоністом, а найближчим особистим другом Курбаса і його творчою опорою на сцені. Про це є безліч свідчень, навіть тих людей, що не були особливо приязними до артиста. По-друге, оскільки це припущення є основним закидом В.Заболотній, можна припустити, що для Н.Розинської особисті мотиви вирішальні в професії. Навіщо докази, факти, історична істина і наукова об’єктивність, коли все спирається на образи, помсти, особисту прихильність і дружні (чи не дружні) зв’язки. І тоді виникає тривога за долю тих 15 людей, які мали необережність порадити пані Наталі запросити на програму таку небезпечну і небайдужу Валентину Заболотну.
