Цього року традиційний фестиваль «На хвилях Світязя», який свого часу був однією з культурних візитівок не лише Волині, а й України, відбувся під егідою Волинського національного університету імені Лесі Українки. Організатори обіцяють зробити його популярним і в Європі, відкривати щонайменше власних Челентано і Майклів Джексонів і об’єднати навколо української естрадної пісні кращі виші держави.
Я ХОЧУ НА ОЗЕРО...
Учасників традиційного фестивалю, який цього року отримав новий формат, в оздоровчому студентському таборі на університетській базі «Гарт» дочекалися уже надвечір. Гостинні господарі запропонували їм цікаву екскурсійну програму: від знайомства зі старим Луцьком і його середньовічним замком — до відвідин меморіального музею Лесі Українки у Колодязному. Та попри свою неповторність ці об’єкти, можливо, й поступалися перед Світязем, який за красу і чисту цілющу воду як тільки не називають, навіть «українським Байкалом». Торік Світязь став одним із семи природних чудес України, а ще раніше удостоївся захоплених рядків Ліни Костенко: «Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів. Воно мені виникло звідкись, у нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, таке воно в світі одне. — Я Світязь! Я Світязь! Я Світязь! Невже ти не чуєш мене?!».
Ще не так давно фестиваль «На хвилях Світязя», який цього року проводився вже вчотирнадцяте, був не лише однією з найкращих мистецьких імпрез України, а й своєрідною візитівкою Волині. І хоча серед його лауреатів були й всесвітньо відома Руслана Лижичко, Павло Мрежук та Віктор Грибик здобули високі нагороди на «Слов’янському базарі» і Всесвітньому фестивалі молоді у Лісабоні, а переможець дитячої версії Назар Слюсарчук був найкращим і на дитячому Євробаченні у Румунії, проте в останні роки він втратив свій авторитет. Можливо, і канув би в Лету, якби його, образно кажучи, не підхопив Волинський національний університет імені Лесі Українки. І зробив під свою «подобу»: на фестивалі має звучати пісня українська, пісня естрадна, учасниками можуть бути студенти будь-якої форми навчання. Проректор з навчально-виховної роботи Ірина Констанкевич каже, що вже з самого початку ідею було реалізовано. Участь взяли університети і академії, які мають своє реноме в освітньому, науковому, культурному світі України, а учасники представили такі голоси, що віриш ректору ВНУ професору Ігорю Коцану, котрий обіцяє, що цей фестиваль стане таким же популярним, як свого часу Сопот і Юрмала.
Конкурсні пісенні змагання відбувалися на університетській базі. Фестиваль трохи прискорив її реконструкцію. Роками тут стояли примітивні дерев’яні будиночки без жодних зручностей, яких і нині, на жаль, вистачає на світязькому узбережжі. Тут їх вже нема, а є справжнє рукотворне диво: два студентські корпуси — «Мурашник» і «Вулик», виготовлені з дерев’яного бруса. Приміщення начинені сучасною сантехнікою, мають цікавий дизайн і високі стелі. Кілька котеджів для викладачів наразі «заморожено», бо спеціально до фестивалю закінчували простору конференц-залу. Вона така, що ректор обіцяє половину із тридцяти наукових конференцій, які щороку проводяться у ВНУ, перенести на базу «Гарт». З подвір’я за сосновим ліском уже видно й Світязь. Краса така, що мимоволі правиш Ліну Костенко: «Я хочу на озеро Світязь, я хочу на базу «Гарт».
— Це має бути європейська студентська база, котра б відповідала усім стандартам, — каже професор Коцан. — Два літні місяці, які вона нині працює, звичайно, нас не задовольняють, а тому намагатимемося максимально використати її можливості та зробити у майбутньому цілорічною, популярною серед студентів України і Східної Європи, а для наших студентів і працівників — ще й безкоштовною.
Рукотворний пляж, у який «вбахали» машини піску, продуманий дизайн столиків і стільців зі зрубів дерев, симпатичні альтанки, місця, де можна приготувати шашлик і зварити світязьку юшку... Вже нині відомча університетська база може слугувати прикладом своєрідної культурної зони: на пляжі навіть не п’ють із горла пиво... Я так детально описую умови, які представили учасникам всеукраїнського студентського фестивалю української естрадної пісні «На хвилях Світязя» організатори, бо це теж свідчить про критерії, з якими господарі підходили до цієї імпрези. Вікторія Вєнцікова з Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, яка зачарувала своїм могутнім голосом, артистичністю і стала переможцем багатьох пісенних конкурсів, була на фестивалях і в Парижі, і в Берліні. Але так гостинно, як на Волині, каже, не приймали ніде!
ВІД РЕГІОНАЛЬНОГО — ДО ДЕРЖАВНОГО?
Конкурсні пісенні змагання тривали два дні. Оскільки фестиваль збігався з купальськими святами, то ними була визначена велика частина імпрези. Науковий семінар «Сьогодні Купала, а завтра — Іван...», присвячений купальській обрядовості Західного Полісся (у цьому краї Світязь), відбувся... просто неба — у лісі на території бази. Доцент кафедри української літератури Лариса Семенюк просто зачарувала учасників і гостей фестивалю цікавою розповіддю. Вона була не в одній фольклорній експедиції, темі купальської обрядовості саме цього регіону присвячено її кандидатську дисертацію. Тож просто засипала цитатами із купальських пісень різних сіл Шацького району Волині та їхньою історією. Ми зробили для себе немало відкриттів: наприклад, лікарські трави і чорні ягоди (чорниці), зібрані на Купала, були дуже помічні, їх навіть зберігали в окремих мішечках. А одну з пісень, записаних вихованцями Лариси Степанівни у селі Кропивники, ще довго цитували згодом: «Наше Купайло будякове, погнали дівки в поле. Ходімо, хлопці, дивитися, як будуть дівки казитися!». Під словом «казитися» розуміється фольклорне дійство у купальську ніч, яку організатори фестивалю «На хвилях Світязя» перенесли на галявину біля озера Пісочне (поблизу бази «Медик» і наметового містечка). Тут відбулося захопливе театралізоване дійство за участю студентських фольклорних колективів, учасників і гостей фестивалю. Але справді від душі «казилися» (у значенні розважалися до світанку) учасники фестивалю наступного дня: після гала-концерту ще була дискотека і пісні під гітару на березі неповторного Світязя.
Для учасників було немало гарних призів. Гран-прі цього року журі вирішило не присуджувати, а першу премію розділили Анастасія Ровецька з Волинського національного університету (що зачарувала піснею «Половець» із репертуару Ольги Богомолець) і Ярослава Бурнос із Київського національного лінгвістичного університету. Призи від ректора ВНУ професора Коцана — десятиденний відпочинок на базі «Гарт» — отримали вісім учасників, а Національна радіокомпанія України, яку очолює волинянин Віктор Набруско та яка була головним інформаційним спонсором фестивалю, велику групу учасників нагородила безкоштовним записом фонограми. Були призи й від депутата Верховної Ради України (теж волинянина) Адама Мартинюка. І автор ідеї фестивалю «На хвилях Світязя» Віталій Іваницький відзначив Вікторію Вєнцікову семиденною путівкою на відпочинок у Словаччині. А депутат Верховної Ради Адам Мартинюк пообіцяв піклуватися, аби вже наступного року фестиваль отримав державну підтримку. Фактично це, як відзначили і Адам Іванович, і Віктор Набруско, єдиний фестиваль в Україні, котрий пропагує українську пісню і українську ідею.
Чи ж удався він? Ірина Констанкевич, проректор з навчально-виховної роботи Волинського національного університету імені Лесі Українки, вбачає у проведенні таких імпрез втілення власне місії вищих навчальних закладів.
— Немало американських і європейських вчених обстоюють думку, що національна ідея себе в університетах вичерпала і вони покликані лише формувати вузького, елітарного спеціаліста. В Україні ж, мені здається, більш прогресивною є все ж модель університету національного, класичного, заангажованого ідеєю формування культурної нації України. І наш фестиваль — ще одне підтвердження того, що університет не тільки покликаний, а й зобов’язаний формувати серед студентства, серед оточуючих зразок, а можливо, й ідеал людини, культурної в усіх аспектах. Як на рівні побутовому, так і на рівні духовному. Ми намагаємося через спілкування студентів, університетів показати, яким нам бачиться, яким може бути громадянин України. Такі фестивалі, такі творчі імпрези дають нам можливість відібрати здібних, обдарованих молодих людей і створити умови для їхнього розвитку. Адже не секрет, що держава від цього процесу відсторонилася, нині дуже вузькі можливості для розвитку творчості. Значно менше клубів і творчих секцій, тому ще одна проблема, яку треба вирішувати, це проблема студентського дозвілля. Знову ж таки: відсутність фінансування або його обмеженість призводять до того, що студенти мають лише навчання, а після нього — лише розваги у клубах не завжди високого, так би мовити, ѓатунку. Ми шукаємо, як урізноманітнити це дозвілля. У нас активно розвиваються танцювальні студії, маємо кілька вокальних студій. І ця робота допомагає прийти на фініші до таких фестивалів. Фестиваль «На хвилях Світязя» для нас не перший, ми маємо свій університетський — «Молодограй», а також вперше провели і студентський фестиваль авторської пісні. Наші учасники пройшли через це сито.
— Гості з інших навчальних закладів відзначають дуже тепле, гостинне ставлення господарів. Це означає, що ви вмієте організувати дозвілля не лише для своїх, а й для решти?
— Нам приємно, що участь у фестивалі «На хвилях Світязя» взяли відомі університети і академії, які мають своє реноме в освітньому, культурному, науковому світі. Приємно, що молоді люди мають в собі колосальний творчий потенціал. Це наші дві перемоги. А третя — це спілкування, яке виникло між нашим університетом та іншими закладами. Це збережеться на тривалий час, розвинеться і, можливо, згодом утвориться культурний простір, носіями якого будуть дуже талановиті молоді люди, люди, від яких залежить майбутнє України. І якщо його творцями будуть саме вони, то Україна, мені здається, може бути спокійна за це майбутнє.
